Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр.. Полина Жеребцова
Читать онлайн книгу.
тьотя Айшат, якій моя мама врятувала дядька Адама, лізе з гидотою. Обзивається й бажає нам смерті. Як побачить на вулиці, кричить:
– Навіщо врятували Адама?! Я не хочу жити з калікою! У нього тепер ноги немає!!! Нехай би вмер!
Вона – мати чотирьох дітей.
Поля
Ерик і тьотя Аля поїхали сьогодні. Баба Тося лишилась. Їм немає на що жити, і вони хочуть одержати пенсію баби Тосі.
Пенсію в Чечні не платять, платять у Росії.
Я малюю свічку з натури. Віск капає просто на стіл.
У наш клас посередині навчального року прийшла нова дівчинка. Лур’є-Левиця не прийняла її у свою «елітну банду». Ми хотіли з нею подружитись, але вона сама собою. Вона з гірського села. Чеченка. Але в неї російське ім’я – Арина.
Дівчина після школи йде на ринок у центрі міста і торгує – зовсім як я. Вона продає чоловічі сорочки та жіночі майки. Купує їжу, готує. Уроки робить уночі. В Арини багато сестер і братів, а вона найстарша з дітей у родині. Має 12 років.
Кассі вирішила з нею зблизитись. Намалювала троянду, дуже гарну, і подарувала мені:
– Вибач, Поліно! Я пересяду до неї за парту! Хочу говорити з нею.
Ну що ж, я не ображаюсь.
Поля
Що коїться, жах! Мама сказилася. Б’є мене нізащо! І руками, і ногами. Кидає в мене речі! А все через Хейду. Вона… Не можу продовжувати – мама кричить і кидається. Вибач.
19.00. Мама лається і знов-таки нечесно б’ється. Говорить:
– Ти клята тварюка! Худобина! Я тобі покажу! Я видам тебе заміж за злющого дядька, ось тільки закінчиш 9-й клас! – і все в цьому дусі.
Ще мама купила мені набір білизни для посагу, а тепер усе забрала собі у свою шафу.
20.00. Ну й дісталося! Мама грозила, верещала і шпурляла в мене всі речі, що попали їй під руку. Зараз затихла (тьху, тьху, тьху). А все через те, що в нас у квартирі було заземлення. Це такі дроти від сусідів ідуть, щоб електрика хоч іноді вмикалась. А заземлення потрібне – дріт зачищається й один кінець на залізну батарею прив’язується, а другий кінець дроту в розетку вставляють. І треба саме в певне гніздо розетки запхати кінець!
А Хейда прийшла до нас і, поки я відвернулася, вона витягла дріт і сунула його не в те гніздо! Вийшло лихе замикання! Дроти загорілись! Хейда пищить! Удома тільки я й вона! Я хотіла руками дріт схопити, але згадала, що струм може вбити людину. Схопила палицю дерев’яну й зуміла витягти дроти, що палали, з розетки.
Мама мене побила за те, що так вийшло. І кричить. Природно, завтра я йду на ринок торгувати («без розмов»), і взагалі накладено купу покарань. Наприклад, мама заявила: «На Новий рік я ляжу спати, а ти роби що хочеш!»
Якщо так і станеться на Новий рік, я лежатиму в ліжку з заплющеними очима. Я уявлю тьотю Алю, Ерика й Сашку. І бабу Тосю! Яка різниця, з ними я чи ні? Вони ж зі мною!
Прийшла до нас бабуся Тося. Я їй про все поскаржилась. А дядько Хейди полагодив дроти. Виявилося, нічого страшного не сталось.
Зараз мама з кухні говорить:
– Полю, йдеш пити чай?
– Ні, – відповідаю. За що мене били, питається?
– Йдеш?! – репетує мама.
– Ні! – кричу я.
– Полю,