Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка». Фенні Флеґґ
Читать онлайн книгу.
підійшла до дверей із дротяною сіткою. Осі Сміта вона впізнала одразу – старого друга з Трутвілля, який теж працював на сортувальній станції.
– Здоров був, Осі. Як справи?
– Чудово, міз Іджі.
– Чим можу тобі допомогти?
– Міз Іджі, нас у дворі ціла купа робітників, і ми щодня чуємо запах смаженого м’ясця, місяців зо два, і цей запах просто зводить нас з розуму. Ми хотіли б знати, чи не продасте ви нам трохи тих сендвічів зі смажениною. У мене є гроші.
Іджі зітхнула й похитала головою.
– Дозволь мені пояснити тобі дещо, Осі. Ти знаєш, що, була б моя воля, я впустила б вас через парадний вхід і посадила за стіл, але ти ж розумієш – я не можу цього зробити.
– Так, мем.
– У місті є купка людей, яка нам усе тут спалить, а я ще маю заробляти на життя.
– Так, мем, я знаю.
– Але я хочу, щоб ти повернувся до свого двору й сказав друзям, що, як їм чогось захочеться, нехай просто підходять до дверей на кухню.
Він усміхнувся.
– Так, мем.
– Скажи Сипсі, чого бажаєш, і вона все тобі приготує.
– Так, мем. Дякую, мем.
– Сипсі, дай йому барбекю та чого він іще хоче. Дай йому також трохи пирога.
Сипсі буркнула під ніс:
– Ви наразитесь на біду з тим Ку-Клукс-Кланом, а мене просто вб’ють. І більше ви мене ніколи не побачите, мем.
Та все ж вона зробила сендвічі, взяла виноградних напоїв та пирога й поклала все це до паперового пакунка для Осі.
Днів за три до кафе, захекавшись, зайшов Ґрейді Кілґор, місцевий шериф і залізничний детектив на півставки. Цей кремезний, мов ведмідь, велетень був другом її покійного брата Бадді. Він, як завжди, повісив капелюха на вішак і сказав Іджі, що має до неї серйозну розмову. Вона принесла йому каву й сіла. Навалившись ліктями на стіл, Ґрейді приступив до свого неприємного завдання.
– Отже, так, Іджі, ти не повинна продавати їжу тим нігерам, і ти чудово це знаєш. Деякі хлопці в місті дуже засмучені через це.
Ніхто не хоче їсти там, де обслуговують нігерів, це неправильно, і ти просто не маєш цього робити.
Іджі задумалась на хвилину і, погоджуючись, закивала.
– Ти маєш рацію, Ґрейді, я все добре знаю і справді не маю цього робити.
Ґрейді із задоволеним виглядом відкинувся у кріслі. Вона ж продовжила:
– Так, Ґрейді. Цікаво, правда ж, як люди постійно роблять речі, яких не мають робити. Узяти, наприклад, тебе. Гадаю, чимало людей сказали б, що після недільної служби в церкві ти не повинен ходити на ріку на побачення з Євою Бейтс. Я впевнена, Ґледис вирішила б, що тобі не слід цього робити.
Ґрейді, який на той момент був дияконом баптистської церкви і був одружений із колишньою Ґледис Моутс, відомою запальним характером, спалахнув.
– Іджі, це зовсім не смішно.
– А я думаю, смішно. А ще я думаю, що, коли компанія дорослих чоловіків, добряче хильнувши, напинає простирадла на голови, це теж до біса смішно.
Ґрейді закликав на допомогу Рут,