Відьмак. Вежа Ластівки. Анджей Сапковський
Читать онлайн книгу.
ласкавість.
– Імператор Емгир, – спокійно сказав Готспорн, – бере дружину. Скоро ми у Нільфгарді матимемо імператрицю. Тому мають оголосити амністію. Імператор начебто страшенно щасливий, тож і іншим хоче подарувати щастя.
– До дупи мені імператорське щастя, – зарозуміло заявила Містле. – А амністією дозволю собі не скористатися, бо чогось та нільфгардська ласка мені свіжим мішком тхне. Начебто палю на шпичак стругали, ха-ха!
– Сумніваюся, – стенув плечима Готспорн, – аби то був підступ. Це ж справа політична. І велика. Більша, ніж ви, Щури, ніж усе місцеве гультяйство, докупи взяте. Тут у політиці справа.
– Чи то – про що? – нахмурився Ґіселер. – Бо ми ані дідька не зрозуміли.
– Весілля Емгира є політичним, і політичні справи за допомогою весілля того мусять бути виграні. Імператор творить тим шлюбом союз, хоче ще сильніше Імперію згуртувати, покласти край прикордонним сутичкам, мир запровадити. Бо знаєте, із ким він одружується? Із Ціріллою, спадкоємицею трону Цінтри.
– Брехня! – крикнула Цірі. – Дурня повна!
– І яким це чином панна Фалька звинувачує мене у брехні? – Готспорн підвів на неї очі. – Чи ж би є вона краще поінформованою?
– Напевне!
– Тихіше, Фалько, – скривився Ґіселер. – Як тобі сором на столі наколювали, ти мовчала, а тепер репетуєш? Що то за Цінтра, Готспорне? Що то за Цірілла? І начебто чому воно має бути важливим?
– Цінтра, – втрутився Реф, сиплячи собі фісштех на палець, – то королівствечко на півночі, за яке Імперія воювала з тамтешніми володарями. Років три чи чотири тому воно було.
– Вірно, – підтвердив Готспорн. – Імперські підкорили Цінтру й навіть перейшли річку Ярру, але пізніше мусили відступити.
– Бо отримали під дупу під горою Содден! – гарикнула Цірі. – Відступили, ага, мало підштаники не погубили!
– Панна Фалька, як бачу, обізнана з новочасною історією. Похвально, похвально для такого молодого віку. Чи вільно мені запитати, де панна Фалька тому вчилася?
– Не вільно!
– Досить! – знову втрутився Ґіселер. – Давай про ту Цінтру, Готспорне. І про амністію.
– Імператор Емгир, – сказав купець, – вирішив створити у Цінтрі плющове панство…
– Яке?
– Плющове. Що, наче плющ, не в силах існувати без потужного дерева, навколо якого завивається. А деревом тим є Нільфгард. Уже існують такі панства, візьмемо хоча б Метінну, Маехт, Туссан… Королюють там місцеві династії. Начебто королюють, треба розуміти.
– Те зветься «уявна автономія», – похвалився Реф. – Я про таке чув.
– Проблема з тією Цінтрою була у тому, що тамтешня королівська лінія вигасла…
– Вигасла?! – здавалося, з очей Цірі сипнуть за мить зелені іскри. – Добре ж вона вигасла! Нільфгардці вбили королеву Каланте! Просто вбили!
– Визнаю, – Готспорн жестом заспокоїв Ґіселера, який вже знову готувався ганити Цірі за втручання, – що панна Фалька просто фонтанує знанням. Королева