Відьмак. Вежа Ластівки. Анджей Сапковський
Читать онлайн книгу.
листя, але Готспорн часто підганяв свою ворону кобилку легким клусом чи галопом. Цірі тоді дивилася у захваті.
– Вона має якесь ім’я?
– Ні, – блиснув зубами Готспорн. – Я сприймаю коней як необхідність, міняю їх досить часто, не прив’язуючись. Давати коням ім’я, якщо ти не займаєшся їхнім розведенням, вважаю за претензійне. Ти зі мною погодишся? Кінь Воронок, пес Бурко, кіт Мурко. Претензійно!
Цірі не подобалися його погляди й багатозначні усмішки, а особливо насмішкуватий тон, яким він заговорював і відповідав на запитання. Тож вона трималася простої тактики – мовчала, говорила напівфразами, не провокувала. Якщо вдавалося. Вдавалося не завжди. Особливо коли він теревенив про оту свою амністію. Коли вона – вкотре і досить гостро – виказала своє несприйняття, Готспорн несподівано змінив фронт: почав доводити, що у її випадку амністія не є необхідною, бо її не стосується. Амністії охоплюють злочинців, сказав, а не жертв злочинів. Цірі пирхнула сміхом.
– Та ти сам жертва, Готспорне!
– Я говорив цілком серйозно, – запевнив він. – Не для того, щоби збудити твою пташину веселість, а щоб запропонувати тобі засіб врятувати шкіру, якщо тебе схоплять. Зрозуміло, що на барона Касадея щось таке не подіє, як і від Вархагенів ти не маєш очікувати розуміння, ті в найкращому разі лінчують тебе на місці, швидко і, якщо добре піде, безболісно. Але якби ти потрапила у руки до префекта і стала перед суворим, але справедливим обличчям імперського закону… Ха, тоді б я запропонував саме таку лінію захисту: залийся сльозами й заяви, що ти невинна жертва збігу обставин.
– І хто у те повірить?
– Будь-хто. – Готспорн нахилився на кульбаці, зазирнув їй в очі. – Бо така правда. Ти ж і справді невинна жертва, Фалько. Не маєш іще шістнадцяти, згідно із законами Імперії ти є неповнолітньою. У банді Щурів ти опинилася випадково. Не твоя вина, що ти сподобалася одній з бандиток, Містле, чиї неприродні уподобання не є жодною таємницею. Ти була підкореною Містле, використаною сексуально й змушеною до…
– Ну ось і з’ясувалося, – перебила Цірі, сама дивуючись власному спокою. – Нарешті з’ясувалося, про що йдеться, Готспорне. Я вже бачила таких, як ти.
– Справді?
– Як у кожного когута, – вона й далі була спокійною, – у тебе аж гребінець встає на одну думку про мене й Містле. Як у кожного дурного самця, світить у твоїй дурній довбешці думка про те, щоб намагатися вилікувати мене від супротивної природі хвороби, направити збоченку на шлях істини. А знаєш, що у тому є мерзотним і противним природі? Саме такі думки!
Готспорн придивлявся до неї мовчки і з досить загадковою усмішкою на вузьких губах.
– Думки мої, дорога Фалько, – сказав за хвилину, – може, і не є пристойними, може, і не є хорошими, і до того ж, очевидно, вони не є невинними… Але, богами клянуся, вони суголосні із природою. Ти мене ображаєш, вважаючи, що мій потяг до тебе має у своїй основі якусь… перверсійну цікавість. Ха, та ти ображаєш навіть себе саму, не зауважуючи або не бажаючи взяти до відома той факт, що твої