Відьмак. Вежа Ластівки. Анджей Сапковський
Читать онлайн книгу.
отут паля загострена, отут імперські кольори. Або палю в жопу, або кольори на спину. І на війнусю, за імперію помирати!
– На війнусі, – повільно сказав Готспорн, – і насправді по-різному буває, як воно у тій пісеньці співають. Але ж не всім треба воювати, дорогенькі мої Щури. Хоча можливим, вочевидь після виконання умов амністії і визнання провини, є певний рід… заступної служби.
– Чого?
– Знаю, у чому справа. – Зуби Ґіселера блиснули коротко на засмаглій, синій від поголеної щетини пиці. – Купецька гільдія, діти, мала б бажання нас пригорнути. Притулити й приголубити. Як паніматка.
– Скоріше як суча мати, – буркнула під ніс Іскра. Готспорн вдав, що не почув.
– Маєш повну слушність, Ґіселере, – сказав прохолодно. – Гільдія може, якщо забажає, вас найняти. Офіційно, для різноманітності. І приголубити. Дати охорону. Також офіційно й також для різноманітності.
Кейлі хотів щось сказати, Містле хотіла щось сказати, але швидкий погляд Ґіселера відібрав мову в обох.
– Перекажи гільдії, Готспорне, – сказав холодно отаман Щурів, – що ми вдячні за пропозицію. Подумаємо, прикинемо, погомонимо. Вирішимо, що вчинити.
Готспорн встав.
– Поїхав я.
– Зараз, в ніч?
– У селі заночую. Тут мені якось незручно. А завтра прямісінько до кордону з Метінною, потім головним шляхом до Форгехаму, де я до Еквінокції забавлятимуся, і хтозна, чи не довше. Бо стану там очікувати на тих, хто вже вирішив, що вони готові об’явитися і під моєю опікою чекати амністії. Та й ви не марудьтеся, добре вам раджу, із роздумуванням та прикидками. Бо Бонгарт готовий амністію випередити.
– Постійно ти нас лякаєш тим Бонгартом, – повільно сказав Ґіселер, також встаючи. – Можна б подумати, що та сволота вже за рогом… А він, напевне, ще за горами, за лісами…
– …у Ревнощах, – спокійно закінчив Готспорн. – У корчмі «Під головою химери». Якісь тридцять миль звідси. Якби не ваші зиґзаґи над Вельдою, ви б у нього ще вчора впакувалися. Але вас те, знаю, не лякає. Бувай, Ґіселере. Бувайте, Щури. Майстре Альмаверо? Я їду до Метінни, а завжди люблю компанію на дорогу… Що кажете, майстре? Що охоче? Так я і думав. То пакуйте свій крам. Заплатіть майстру, Щури, за його артистичну працю.
Поштова станція пахла смаженою цибулькою і заливайкою,[16] приготованими дружиною господаря станції, яку тимчасово випустили з-під сарайного арешту. Свічка на столі прискала, пульсувала, мела вусом полум’я. Щури схилилися над столом так, що полум’я гріло їхні голови, а ті мало не торкалися одна одної.
– Він у Ревнощах, – тихо говорив Ґіселер. – У заїзді «Під головою химери». Десь день дороги звідси. Що ви про це думаєте?
– Те, що й ти! – гарикнув Кейлі. – Їдьмо туди, й уб’ємо сучого сина.
– Помстимося за Вальдеса, – сказав Реф. – І за Мухоморця.
– І не стануть нас, – засичала Іскра, – різні там Готспорни в очі колоти чужою славою і завзятістю. Уконтропупимо того Бонгарта, трупоїда того, того
Інша назва цієї польської, чеської та білоруської страви «жур», «журек» або «кісяліця»; молочний кислий суп, в основі якого житнє борошно, залите водою і заквашене протягом одного-двох днів (що й зветься «журом»); у суп додають ковбасу, копчене м’ясо, варене яйце.