Лялька. Даніель Коул

Читать онлайн книгу.

Лялька - Даніель Коул


Скачать книгу
чому я? – запитав Вульф. – Чому б не вказати тією жахливою штукою на вікно когось іншого? Для чого відправляти фотографії моїй дружині?

      – Колишній дружині, – в унісон промовили Бакстер і Фінлі.

      – Чому моя… – Вульф запнувся на півслові. – Чому я?

      – За красиві очі, – усміхнувся Фінлі.

      Присутні вичікувально дивилися на Едмундса.

      – Обирати в поліції когось окремого з цілого відділу для серійних убивць не так типово, однак трапляється й таке, і тоді причини завжди особисті. У якомусь сенсі, це форма лестощів. Він має вважати Вульфа, і лише Вульфа вартісним суперником.

      – Тоді все в порядку. Допоки він вважатиме це люб’язністю, – зневажливо промовив Вульф.

      – Якщо так, тоді хто ще у списку? – запитала Бакстер, бажаючи змінити тему на щось, про що Едмундс не писав.

      – Я передам це Терренсу, – сказала Ваніта, вийшовши вперед. – Наразі ми вирішили притримати цю інформацію, тому що: а) не хочемо спричинити паніку; б) зараз нам потрібно зосередитися на мерові; в) ми не знаємо напевне, чи справжня ця загроза, а останнє, що потрібне цьому відділку, – це ще один судовий позов.

      Вульф відчув, як кілька осіб із осудом повернули голову в його бік.

      У кімнаті задзвонив телефон внутрішньої лінії, і, коли Сіммонс відповів, натовп лише нашорошив вуха.

      – Продовжуй… Дякую, – він кивнув Ваніті.

      – Гаразд, люди, докладіть сьогодні всіх зусиль. Нараду закінчено.

* * *

      Поки Вульф дістався підземного паркінгу, «мерседес» мера вже припаркували. На відміну від решти будівель, у підземних гаражах не відчувалося нестачі кондиціонування повітря. Спека, яка підіймалася з гудронованого шосе і змішувалася із запахами гуми, мастила та вихлопних газів, була майже задушливою. Гнітюче світло, що осявало все, окрім темних закутків, гралося із внутрішнім годинником Вульфа. Він був виснажений і думав про те, чи раптом уже не вечір, тому глянув на годинник: 7.36 ранку.

      Коли він підійшов до авто, задні дверцята з одного боку відчинилися, і мер вибрався назовні – такий супровід стривожив його значно більше.

      – Чи не буде хтось такий ласкавий і пояснить мені, що, в біса, коїться? – випалив він, грюкнувши дверцятами.

      – Містере мер, я – детектив Вульф.

      Вульф простягнув руку, щоби привітатися, і гнів мера відразу ж розвіявся. На якусь мить він здався спантеличеним, однак потім його впевненість повернулася, і він щиро потиснув руку Вульфа.

      – Приємно нарешті познайомитися з вами особисто, детективе, – він осяйно всміхнувся, докладаючи забагато зусиль, так неначе позував для фотографії на благодійному заході, куди нещодавно збирався.

      – Якщо ваша ласка, пройдіть за мною, – промовив Вульф, жестом вказуючи напрямок озброєному поліціянту, який приєднався до них на сходах.

      – Хвилинку, будь ласка, – сказав мер.

      Вульф прибрав руку, яку несвідомо підняв до широкої спини чоловіка у спробі поквапити його.

      – Я хотів би, щоб мені зараз же сказали, що відбувається.

      Вульф


Скачать книгу