Лялька. Даніель Коул
Читать онлайн книгу.
чому я? – запитав Вульф. – Чому б не вказати тією жахливою штукою на вікно когось іншого? Для чого відправляти фотографії моїй дружині?
– Колишній дружині, – в унісон промовили Бакстер і Фінлі.
– Чому моя… – Вульф запнувся на півслові. – Чому я?
– За красиві очі, – усміхнувся Фінлі.
Присутні вичікувально дивилися на Едмундса.
– Обирати в поліції когось окремого з цілого відділу для серійних убивць не так типово, однак трапляється й таке, і тоді причини завжди особисті. У якомусь сенсі, це форма лестощів. Він має вважати Вульфа, і лише Вульфа вартісним суперником.
– Тоді все в порядку. Допоки він вважатиме це люб’язністю, – зневажливо промовив Вульф.
– Якщо так, тоді хто ще у списку? – запитала Бакстер, бажаючи змінити тему на щось, про що Едмундс не писав.
– Я передам це Терренсу, – сказала Ваніта, вийшовши вперед. – Наразі ми вирішили притримати цю інформацію, тому що: а) не хочемо спричинити паніку; б) зараз нам потрібно зосередитися на мерові; в) ми не знаємо напевне, чи справжня ця загроза, а останнє, що потрібне цьому відділку, – це ще один судовий позов.
Вульф відчув, як кілька осіб із осудом повернули голову в його бік.
У кімнаті задзвонив телефон внутрішньої лінії, і, коли Сіммонс відповів, натовп лише нашорошив вуха.
– Продовжуй… Дякую, – він кивнув Ваніті.
– Гаразд, люди, докладіть сьогодні всіх зусиль. Нараду закінчено.
Поки Вульф дістався підземного паркінгу, «мерседес» мера вже припаркували. На відміну від решти будівель, у підземних гаражах не відчувалося нестачі кондиціонування повітря. Спека, яка підіймалася з гудронованого шосе і змішувалася із запахами гуми, мастила та вихлопних газів, була майже задушливою. Гнітюче світло, що осявало все, окрім темних закутків, гралося із внутрішнім годинником Вульфа. Він був виснажений і думав про те, чи раптом уже не вечір, тому глянув на годинник: 7.36 ранку.
Коли він підійшов до авто, задні дверцята з одного боку відчинилися, і мер вибрався назовні – такий супровід стривожив його значно більше.
– Чи не буде хтось такий ласкавий і пояснить мені, що, в біса, коїться? – випалив він, грюкнувши дверцятами.
– Містере мер, я – детектив Вульф.
Вульф простягнув руку, щоби привітатися, і гнів мера відразу ж розвіявся. На якусь мить він здався спантеличеним, однак потім його впевненість повернулася, і він щиро потиснув руку Вульфа.
– Приємно нарешті познайомитися з вами особисто, детективе, – він осяйно всміхнувся, докладаючи забагато зусиль, так неначе позував для фотографії на благодійному заході, куди нещодавно збирався.
– Якщо ваша ласка, пройдіть за мною, – промовив Вульф, жестом вказуючи напрямок озброєному поліціянту, який приєднався до них на сходах.
– Хвилинку, будь ласка, – сказав мер.
Вульф прибрав руку, яку несвідомо підняв до широкої спини чоловіка у спробі поквапити його.
– Я хотів би, щоб мені зараз же сказали, що відбувається.
Вульф