Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук
Читать онлайн книгу.
тож нехай сам забирається! Вона зняла шапку та неусвідомленим порухом розправила руками рудувато-каштанове волосся.
Марк вийшов з-за надбудови, проте не наближався, зніяковіло розглядаючи дівчину. Її слова про дах (і ще більше – її зверхній тон) розлютили його, проте хлопець не бачив сенсу зчіплятися. Помовчавши, він промовив спокійніше:
– Пробач, якщо я тобі заважаю… тобто ти тут крутилася, а я…
– Я танцювала. – Вона труснула дротами з навушниками-крапельками на кінцях.
– О’кей, ти танцювала. І я не хотів заважати. Просто вчора мені подарували телескоп, а сьогодні безхмарна ніч, тому…
– Ніч не безхмарна.
Марк задер голову та прикусив губу. Над будинком повзла глуха сіра хмара, зір не виднілося.
– Ну майже безхмарна! – Він сердито махнув рукою. – Коротше: мені подарували телескоп, і я хочу спробувати навести його на одну з планет.
Дівчина раптом збагнула, якими безглуздими були її попередні фрази. Зашарілася, знову подумала про те, щоби піти, та не рушила з місця. Були нюанси. По-перше, невисокий товстуватий хлопчак із зеленкувато-сірими очима викликав дивне почуття цікавості. По-друге, він сказав, що в нього є телескоп, крізь який можна (напевно, можна, так?.. вона ніколи не бачила телескопів) подивитися на зорі. По-третє, дівчина впізнала його. Перед нею Малюк Мордор із 8-А! Упродовж двох минулих тижнів він почергово бачив дві смерті. Дехто говорив, що Мордор не лише бачив, але й доклав до них руку, та дівчина в таке не надто вірила. Подумати тільки: дві людські смерті! Найбільшим мертвяком, якого їй доводилося бачити зблизька, був хом’ячок Марти, її однокласниці й відносно близької подруги, та й той здох від старості – нічого, блін, цікавого. Її бабусі й дідусі були порівняно молодими, ніхто з родичів умирати не планував, а маленька однокімнатна квартира не дозволяла тримати вдома тварин, щоби зрештою спостерігати за тим, як вони помирають.
Високо задерті краєчки брів повільно опустилися.
– У тебе справді є телескоп? – голос поки що залишався наїжаченим.
– Він он там. – Марк махнув рукою за спину. – Хочеш глянути?
Вона подумала, що, певна річ, хоче, проте з губів злетіло категоричне:
– Ні.
Марк сконфужено потупився.
– Ну добре, – знизав плечима. – Як хочеш.
Розвернувся та пішов.
«Ти куди? – Краєчки брів знов задерлися. – Я не те мала на увазі!»
Марк зник за надбудовою. Суплячись, дівчина потупцяла на місці, потім згорнула навушники та, буркнувши сердите «блін», подалася слідом за ним. З’явившись з-за котельні, зупинилася. Марк, закинувши голову, сидів навпочіпки перед масивним телескопом і свердлував напруженим поглядом навислу над багатоповерхівкою хмару. Ближче підходити дівчина не стала. Згорнула руки на грудях і сперлася спиною на стіну котельні.
Почувши шарудіння, хлопець озирнувся, зміряв її поглядом, але ніяк не відреагував.
Кілька хвилин обоє мовчали.
Дівчина озвалася першою:
– На