Не озирайся і мовчи. Макс Кідрук
Читать онлайн книгу.
й фундаментальне з того, що розповідав Арсен, – ти знаєш, що таке Сонце?
– Думаєш, я не знаю, що таке Сонце?
– То поясни мені!
– Ну це… це типу…
Соня теж розсердилася: «З якого дива я мушу відповідати?»
– От бачиш, ти не знаєш!
Проте відступати не мала наміру.
– Знаю! Це центр Сонячної системи!
– Неправильно! – на радощах сплеснув руками Марк. – Сонце розташоване в центрі Сонячної системи, проте це не пояснює, що воно таке. – Він почухав указівним пальцем перенісся під окулярами, потім тицьнув у небо над головою. – Там є Юпітер. Він, зрозуміло, менший за Сонце, але теж великий. І як Сонце впливає на Юпітер, так само Юпітер впливає на Сонце, він ніби тягне його за собою, через що виходить, що Сонце та Юпітер крутяться довкола спільного центру. Говорити, що Сонце розташоване в центрі Сонячної системи, неправильно, бо Сонце не стоїть в одній точці.
Зморщивши носик, Соня дивилася на Марка, як на роздутого від трупних газів здохлого щура.
– Я зараз виблюю.
Маркова щелепа відвисла.
– Тільки не на ковдру. – Потім до нього дійшло, що дівчина пожартувала, і він стулив рота. Та за секунду, випнувши щелепу, зарозуміло повторив: – То що таке Сонце?
Соня закотила очі, спершу вирішивши не відповідати, а тоді дещо згадала. Її обличчя просяяло.
– Це зірка. Сонце – це зоря! Це всім відомо.
Хлопчак підняв кутики губ.
– Тоді що таке зоря?
Завдяки Арсену Марк дуже рано засвоїв: знати, як це називають, і знати, що це таке, – цілковито різні речі.
Соні закортіло його вдарити. Не так через зміст запитання, як через тон, яким його було поставлено. Її більше не дивувало, чому з ним ніхто не спілкується, дивувало радше, яким чином за весь рік у 8-А його досі ніхто не поколошматив.
– Ти щодня бачиш Сонце, коли йдеш до школи, – не вгавав Марк, поблажлива усмішка не сходила з округлого лиця. – Хіба нецікаво, чим воно є насправді? Невже ніколи не хотілося дізнатися, що ховається за оцими всіма «кругле», «сліпуче», «гріє», «пече»?
Насправді Соні не було нецікаво. Вона нечасто замислювалася над суттю речей, одначе коли вже щось застрягало у свідомості, жувала його довго й наполегливо. І після Маркових слів у дещо невпорядкований клубок думок у її голові вплелася нова нитка: а й справді, що воно в біса таке, наше Сонце? Напевно, запитання мулятиме їй не один вечір, але на цю мить бажання зацідити у нахабний писок хлопця, що копирсався в телескопі за кілька кроків від неї, було більшим за цікавість. О так, незрівнянно більшим.
Марк не чекав на заохочення та взявся збуджено пояснювати:
– Зоря – це куля з водню. Вона стискається… під дією сили тяжіння стискається так, що всередині дуже розігрівається. Ми ще цього не вчили на фізиці, але якщо щось дуже стиснути, воно нагріється.
– Знаю, – буркнула дівчина.
– От. Усередині, там великий тиск, і температура п’ятнадцять мільйонів градусів, і через це водень спалахує й світить. – Хлопець експресивним жестом зобразив спалах.
Соня дивилася на нього, скептично вигнувши брову. Їй було зручніше думати про зорі