Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»
Читать онлайн книгу.
після цих публікацій у пресі вже 13 вересня 1931 р. німецький уряд на певний час припинив фінансування пропагандистської й організаційно-партійної діяльності УНДО. Офіційно у «Свободі» В. Мудрий висловив сумнів у правдивості опублікованих документів, а також вказав, як негативно вплинули атаки польської преси на майбутнє польсько-українського порозуміння, що вже з другої половини 1931 р. не видавалось таким близьким.[206]
На львівському рівні переговори консультативного характеру ініціював П. Дунін-Борковський. У середині березня 1931 р. відбулося три такі зустрічі у приватних помешканнях прихильників порозуміння (в УНДО їх названо «чорними кавами»). Подібну зустріч 13 червня 1931 р. провели у приватному помешканні Д. Лопатинського. У комунікаті президії УНДО і УПР від 20 червня 1931 р. стверджувалося, що на зустрічі 13 червня З. Пеленський виступив із рефератом про економічну політику в Західній Україні. У зустрічі не брали участі керманичі поміркованої групи УНДО – прихильники порозуміння (М. Галущинського і О. Луцького).[207] І. Кедрин-Рудницький, який присутній на цій зустрічі як звичайний член ЦК УНДО, пояснив, що «керманичі УНДО не брали участі в зібранні, оскільки з польської сторони були репрезентовані кола, які не відіграють політичної ролі в політичному житті. Українські чинники звертали увагу на нав’язання взаємин з урядовими колами».[208]
За формування modus vivendi в польсько-українських відносинах, що зняли б напруженість після пацифікації, виступили угодовці, які не потрапили до в’язниці і керували політичною діяльністю партії на межі 1930–1931 рр. У період відсутності угодовського керівництва, УПР порушила питання про територіальну автономію. Її впровадження вимагали в сеймових комісіях О. Луцький (9 січня 1931 р.), Я. Олесницький (20 лютого 1931 р.). У сенатській комісії з цією пропозицією виступив А. Горбачевський (4 березня 1931 р.).[209]
Законопроект про автономію
Навесні 1931 р. законопроект про автономію для українців підготував і виголосив у сеймі Союз парламентських польських соціалістів (СППС). У цьому законопроекті автономія охоплювала територію Волинського, Станіславівського, Тернопільського воєводств, східних повітів Львівського воєводства (Бібрка, Добромиль, Дрогобич, Городок, Яворів, Ліско, Львів, Мостиська, Рава-Руська, Самбір, Стрий, Сокаль, Жовква) і Камінь-Каширський повіт Поліського воєводства. Проект автономії був готовий ще перед травневим переворотом 1926 р. У СППС його опрацювала комісія на чолі з І. Дашинським, до складу якої також входили Т. Голувко, Ф. Перла, Г. Діамонд, М. Недзялковський.[210]
IV Народний з’їзд 1932 р., на якому під впливом опозиції Палієва з резолюції вилучено пункт про автономію, не полишав автономічних вимог. Шістнадцять англійських парламентарів 6 жовтня 1932 р. внесли петицію у справі автономії Східної Галичини до Секретаріату Ліги Націй. У петиції, покликаючись на рішення Ради Амбасадорів 1923 р., зверталася увага на ухилення польського уряду від запровадження автономії. Запропоновано
Свобода. – 1931. – 14 жовт.
Комунікат УНДО // Діло. – 1931. – 22 черв.
ЦДІАУ у Львові. – Ф. 382. – Оп. 1. – Спр. 8. – Арк. 1–2.
Політика чину і політика фрази // Діло. – 1931. – 4 берез.
Проект автономії // Діло. – 1931. – 15 берез.