Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»
Читать онлайн книгу.
type="note">[244] На цій зустрічі Зиндрам-Косцялковський запевнив українців, що колонізацію буде зупинено. Так він вирішив після поїздки Галичиною, де серед місцевого селянства панував земельний голод.[245]
Перебування міністра внутрішніх справ у Галичині почасти зняло напруженість у польсько-українських відносинах. Із візитом міністра УНДО пов’язувало надії розв’язати найважливіші проблеми українського суспільно-політичного життя. Група поміркованих членів партії відігравала роль посередника українських інтересів у польському провладному політикумі. Підтримуючи часті контакти з урядом, ця група прагнула розв’язати накопичені проблеми.
УНДО заснувало місячник «Шлях нації» за редакцією колишнього редактора «Українського голосу» і співробітника «Перемоги» З. Пеленського. Розпочинаючи пронормалізаційну кампанію, 6 липня 1935 р. Народний комітет ухвалив директиви для повітових організацій, які мали організовувати віча, збори та з’їзди, де планувалося ухвалити резолюції на підтримку діяльності ЦК УНДО і УПР.[246] Однак рядові члени партії ставилися до виборчого порозуміння і концепції нормалізації критично. Передусім вони очікували конкретних результатів співпраці з урядом. Переговори з представниками уряду були перервані через виборчу кампанію до польського парламенту. Саме парламентські вибори, які проводилися згідно з новим виборчим законом, були першим етапом нормалізації відносин.[247]
Згідно з ухвалами УПР від 25 травня 1935 р., негативне ставлення до нового виборчого закону було озвучене з парламентської трибуни і подане на сторінках преси. На засіданні Конституційної комісії Сейму 13 червня 1935 р. С. Хруцький заявив, що новий виборчий закон спрямований проти політичних партій.[248] На пленарному засіданні під час дебатів щодо цього закону С. Біляк від імені УПР зауважив, що «запропонований проект виборчого закону до парламентських палат не створює для українського народу можливості вибору такого представництва, яке було би результатом вільного вибору українських громадян. Запропонований проект мав реалізувати принцип однонаціональної держави».[249] С. Біляк виступив за участь УНДО у виборах, хоч Український клуб голосував проти виборчого закону. Не можна погодитись із висновком Р. Томчика, що декларація участі у виборах була пов’язана з роллю УНДО в легальному національному русі, а й із повчальним уроком – бойкотом виборів 1922 р. Політичні ситуації 1922-го і 1935 рр. були різні як у зовнішньополітичному, так і внутрішньополітичному аспектах. Тому ніде й ніколи офіційно Народний Комітет УНДО не висловлював жалю з приводу бойкоту виборів 1922 року.
Виборчий компроміс 1935 року
Виборчий компроміс, запропонований УНДО через Міністерство внутрішніх справ, передбачав участь у Сеймі по одному українцю з кожного із 15 виборчих округів у трьох галицьких воєводствах. Компроміс підтримали члени Української народної обнови (УНО) й Українського
Кедрин І. Життя – події – люди. – С. 256.
Свобода. – 1935. – 14 лип.
ЦДІАУ у Львові. – Ф. 344. – Оп. 1. – Спр. 34. – Арк. 18–20.
Belcikowska A. Названа праця. – S. 113.
Sprawozdanie stenograficzne ze 145 posidzenia Sejmu z 25.6.1935. – S. 60.