Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»
Читать онлайн книгу.
участі українців у державній службі в інституціях і банках, долі інвалідів колишньої української армії, участі українців у колегіальних органах при різних міністерствах, вимог українських фінансових і господарських інституцій, товариств «Дністер», «Карпатія», «Сільський господар», «Українська щадниця» в Перемишлі, вимог до бюджету держави.[263]
Виступи членів УПР у комісіях і на пленарних засіданнях Сейму відрізнялися від аналогічних із попередніх каденцій. У них не було гострої і неприхильної критики уряду. Представники УНДО утримувалися від декларативних виступів із демагогічним забарвленням, змістовно аналізували проблеми щоденного життя українського суспільства. В. Мудрий у програмному виступі 6 грудня 1935 р. у дискусії над бюджетом на 1936–1937 рр. проголосив вимоги партії в добі нормалізації: «Увійшли сюди для того, щоби загоїти старі рани, щоб конструктивно працювати для покращення відносин. У зв’язку з тим зобов’язані ствердити, що головною нашою політичною вимогою в Польщі є постулат територіальної автономії для всіх українських земель в Польщі».[264]
Незалежно від того, чи дійшло б до реалізації вимоги автономії, голова УПР висунув постулати, які вимагали безоглядного врегулювання. В. Мудрий запропонував обговорити їх під час дискусій над бюджетами відповідних міністерств. Закінчуючи промову, він визначив перешкоди на шляху нормалізації відносин у Східній Галичині з боку місцевого населення регіональної і місцевої адміністрації. Виступи інших членів УПР у Сеймі та Сенаті були насичені поважним і змістовним фактажем. Передусім наголошувалося на позитивному ставленні до польської державності.[265] Крім того, українські політики виступили за збільшення кількості греко-католицьких і православних парафій у війську (1935 р. у польському війську було 8 греко-католицьких парафій і 6 православних); за надання допомоги українським спортивним організаціям від Державного інституту фізичного виховання.[266]
Українські посли були активними в обговоренні бюджету на 1936–1937 рр. В. Мудрий, В. Целевич, О. Луцький, З. Пеленський складали інтерпеляції, запити і проекти законів. Важливий законопроект запропонував Д. Великанович у справі зміни частини постанов про організацію українського шкільництва, ухвалених ще 1924 р. (Lex Grabski). Ундовці заявили, що тільки реалізація цих змін може покращити польсько-українські відносини, інакше – цілий проект закону УНДО залишиться знівеченим.[267]
Новий уряд прагнув здійснити певні кроки для утримання хиткого порозуміння. Однак це не вплинуло на зростання пронормалізаційних настроїв в українському суспільстві. Брак реалізації українських постулатів в уряді став предметом дискусії ЦК УНДО і членів УПР 13–14 липня 1936 р. У виданому комунікаті після дводенної дискусії, на якій проаналізовано політику польської влади на українських землях, стверджувалося, що вона позбавлена елементів системності і плановості, а нормалізаційний курс не зумовив змін на краще. Визнано, що крайова влада не
Тomchuk R. Названа праця. – S. 226–227.
Sprawozdanie stenograficzne ze 4 posidzenia Sejmu z 5–6.12.1935. – S. 98–99; Sprawy NarodowoŚciowe. – 1935. – № 6. – S. 620;
Sprawy NarodowoŚciowe. – 1936. – № 1–2. – S. 68.
Українська армія // Свобода. – 1936. – 26 січ.
Sprawozdanie stenograficzne ze 10 posidzenia Sejmu z 17.02.1936. – S. 68–69; Sprawy NarodowoŚciowe. – 1936. – № 1–2. – S. 69.