Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»
Читать онлайн книгу.
сили об’єднатися. З’їзд підтвердив вимогу територіальної автономії із власним Сеймом, урядом і територіальною армією. Новою була вимога змінити «виборчу ординацію до Сейму і Сенату в демократичному напрямі».[279] І хоча на з’їзді не було досягнуто повної згоди, він став важливим етапом визначення подальших дій УНДО.
В оцінці підсумків з’їзду УНДО різні політичні сили були суперечливі. Лідер опозиції в УНДО Д. Левицький (який у 1936–1939 рр. був номінальним заступником В. Мудрого[280]) зазначив, зокрема, моральне зміцнення опозиції, якій, мовляв, удалося провести на з’їзді ідею консолідації українських національних сил та здобути значне представництво в ЦК партії.[281] Голова УСДП В. Старосольський оцінив результат з’їзду так: «Ніхто не переміг […]. Мудрий не побідив і опозиція не програла».[282] М. Стахів і Д. Паліїв вважали, що повернення до «нормалізаційного» курсу в політиці УНДО і вислід виборів на з’їзді були успіхом групи В. Мудрого.[283] «З’їзд скінчився перемогою Мудрого»,[284] – такий висновок зробила М. Рудницька 10 січня 1938 р. на засіданні КК. Більшість українських політичних сил відкидала можливість співпраці з керівною групою УНДО. Зрештою, В. Мудрий з однодумцями, зміцнивши свої позиції в партії, не прагнув порозумітися з іншими угрупованнями.[285] Він продовжував вірити у правильність обраного шляху. Однак усвідомлення правдивості закидів учасників з’їзду щодо невиконання польською владою обіцянок, настрої політичних сил, відсутність реального покращання становища народу за останні три роки змусили В. Мудрого 23 лютого 1938 р. виступити із заявою на пленарному засіданні Сейму і заявити, що УПР утримується від участі в голосуванні бюджету.[286]
УРП серед іншого була зацікавлена у справах Церкви через занепокоєння української громадськості ворожим ставленням окремих польських політиків і римо-католицького духовенства до українських церков. Як підтвердження цих побоювань було розцінено промову посла від проурядового блоку С. Войцеховського, виголошену на засіданні бюджетної комісії Сейму 3 лютого 1938 р. Виступ був сповнений звинувачень митрополита А. Шептицького.[287] У відповідь на цю промову в усій Галичині відбулися численні акції протесту. Із заявою про підтримку митрополита від УПР виступив посол В. Целевич. Після Служби Божої перед митрополичою палатою 6 лютого зібралися юрби народу. На зустрічі з митрополитом від імені української громадськості В. Мудрий заявив, що ця образлива за змістом і формою промова вдарила «по наших національних і релігійних почуваннях. […] В ній же заатаковано найбільшу цінність української нації в нинішніх часах: непорушний авторитет Голови нашої Церкви». Він запевнив митрополита у «беззастережній відданості» йому та греко-католицькій Церкві.[288] Також голова УПР гостро виступав у польському парламенті на захист майна і земель греко-католицьких та православних
Там само.
Torzecki R. Kwestia ukraińska w Polsce w latach 1923–1929. – Krakόw, 1989. – S. 231.
ЦДІАУ у Львові. – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 212. – Арк. 4.
ЦДІАУ у Львові. – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 212. – Арк. 4.
Там само.
ЦДІАУ у Львові. – Ф. 359. – Оп. 1. – Спр. 40. – Арк. 15.
Там само. – Спр. 28. – Арк. 18.
Sprawozdanie stenograficzne Sejmu. Kadencja IV / Sejm Rzeczypospolitej Polskiej. – 75 posiedzenia w dniach 23 lutego 1938 r. – S. 1 – 99.
Діло. – 1938. – 5 лют.
Свобода. – 1938. – 12 лют.