Проект «Україна». Галичина та Волинь у складі міжвоєнної Польщі. Литагент «Фолио»
Читать онлайн книгу.
і не має реального впливу на уряд і сейм, а маніфестація солідарності з українцями їй не допоможе, а радше навпаки – ослабить її через відповідну реакцію польської преси і польських громадських організацій. С. Тугут радив українцям шукати компромісу з урядом за допомогою посередників.[235] І. Кедрин-Рудницький повідомив про цю позицію на засіданні екзекутиви ЦК УНДО, яка ухвалила рішення про початок безпосереднього діалогу з урядом.
У квітні 1935 р. УНДО, як і УСРП, утрималося від голосування за новий проект Конституції 4 липня 1935 р. Виступаючи в Сенаті, Ю. Павликовський визнав позицію Українського клубу в цій справі «гідною і тактовною».[236]
Партія дуже серйозно відреагувала на повідомлення про смерть Ю. Пілсудського 13 травня 1935 р. Співчуття львівському воєводі висловили заступник голови УНДО В. Мудрий і генеральний секретар В. Целевич, а також голови «Просвіти» І. Брик і РСУК – Ю. Павликовський. УПР надіслала телеграму співчуття прем’єр-міністрові В. Славеку, яку підписали голова УПР Д. Левицький і секретар Д. Великанович.[237] Провідні діячі УНДО також брали участь у поховальній церемонії у Варшаві та Кракові. Преса УНДО, інформуючи про смерть і останню дорогу Ю. Пілсудського, оцінила його діяльність.[238]
Утримання від голосування щодо проекту нової Конституції, а також поважне ставлення до смерті Ю. Пілсудського свідчили про добру волю партії у прагненні зняти напруженість у польсько-українських відносинах. Обговорення проекту змін до закону про вибори до Сейму прискорило початок переговорів УНДО з польським урядом. Цей проект відбирав право вільного вибору кандидатів, узалежуючи вибір від рішення окружних виборчих комісій, де, на думку В. Целевича, домінували поляки. «Українці, – писав він, – без згоди поляків, зокрема без згоди польської влади, не будуть мати можливості оголосити у виборчих округах незалежних українських кандидатів на послів».[239] Політик оголосив, що УПР розпочне боротьбу за зміни проекту виборчого закону. В ухвалі від 24 травня 1935 р. УПР визнала, що проект виборчого закону позбавляє «український народ можливості створення своєї незалежної репрезентації в законодавчих органах держави».[240]
У зв’язку з навислою загрозою ініціативу в справі порозуміння з урядом перебрали О. Луцький і В. Мудрий. О. Луцький за посередництва Р. Смаль-Стоцького запитав міністра внутрішніх справ М. Косцялковського про готовність уряду до нормалізації відносин з українцями. Відповідь була позитивною.[241] Водночас 29 травня 1935 р. відбулася зустріч М. Косцялковського з В. Мудрим, О. Луцьким та В. Целевичем. Зустріч, за словами членів УНДО, відбулася в атмосфері «взаємного довір’я, щирості».[242]
Компроміси політики нормалізації
Важливим етапом на шляху нормалізації польсько-українських відносин був інспекційний візит 4–9 липня 1935 р. міністра внутрішніх справ М. Зиндрама-Косцялковського до трьох воєводств Східної Галичини.
Кедрин І. Життя – події – люди. – С. 253.
Виборча ординація до сейму під обрадами сенату // Свобода. – 1935. – 14 лип.
Вислови співчуття УНДО і наших центральних установ з приводу смерті маршала Пілсудського // Свобода. – 1935. – 26 трав.
ЦДІАУ у Львові. – Ф. 344. – Оп. 1. – Спр. 23. – Арк. 4.
Целевич В. Вибори до законодавчих тіл та українці // Діло. – 1935. – 12 трав.; Sprawy NarodowoŚciowe. – 1935. – № 3–4. – S. 269.
Домагання Української Парламентської Репрезентації // Свобода. – 1935. – 2 черв.; Діло. – 1935. – 25 трав.;
Кедрин І. Життя – події – люди. – С. 253.
Tomczuk R. – S. 215.