Подорож собаки. Брюс Кэмерон
Читать онлайн книгу.
очі сяяли, рот був відкритий, і вона збуджено дихала, не зводячи очей із Троя.
Ланцюг тримав ворота зачиненими, та коли Клеріті притулилася до ґрат, нещільно замкнені ворота прочинилися, і я вже знав, що буде далі, перш ніж вона встигла це зробити. З радісним виском вона чкурнула вбік, уздовж воріт до отвору, а тоді протиснулася крізь нього.
Просто до стайні Троя.
Той уже походжав узад-уперед, мотаючи головою й фиркаючи. Його очі були широко розплющені, і він усе дужче й дужче бив копитами об землю. Я носом відчував його хвилювання, воно проступало на поверхні його шкіри, як піт.
– Коник, – промовила Клеріті.
Я просунув голову в отвір і щосили наліг, намагаючись протиснутися крізь нього. Зробивши це, знову відчув біль у задній лапі, але не звернув уваги й зосередився на тому, щоб пролізти в отвір плечима, потім стегнами. Важко дихаючи, я пробрався до стайні, тимчасом як Клеріті подибала вперед, піднявши руки до Троя, який тупцяв і фиркав. Я бачив, що зараз він розтопче дитину.
Я боявся коня. Він був великий і дужий, і я знав, що, якщо він вдарить мене своїм копитом, стане боляче. Інстинкти підказували мені відступити, забиратися звідси, але Клеріті була в небезпеці, і я мусив щось зробити, зробити негайно.
Проковтнувши свій страх, я загавкав на коня з усієї люті, на яку був здатний. Напружив губи, демонструючи ікла, і кинувся вперед, опинившись між Клеріті й Троєм. Трой хрипко заіржав, і його передні копита стрімко відірвалися від землі. Я позадкував, не припиняючи гавкати, штовхаючи Клеріті в куток своїми стегнами. Трой іще несамовитіше загарцював, його копита вибивали землю просто перед моїм носом, а я продовжував гарчати й клацати на нього зубами.
– Дружку? Дружку! – Я чув, як за стінами стайні відчайдушно гукає Ганна. Відчував, як позаду маленькі рученята Клеріті занурюються в моє хутро, щоб я не збив її з ніг. Кінь міг ударити, але я мав намір і далі стояти між ним і дитиною. Повз моє вухо просвистіло копито, і я вчепився в нього зубами.
А тоді увірвалася Ганна.
– Трою!
Вона відв’язала ланцюг, розчахнула ворота, і кінь кинувся крізь великі подвійні двері на широке подвір’я.
Зараз я відчував у Ганниному голосі страх і гнів. Вона нахилилася й схопила Клеріті на руки.
– О люба, ти в порядку, ти в порядку, – промовила вона.
Клеріті заплескала в долоньки, усміхаючись.
– Коник! – щасливо вигукнула вона.
Інша рука Ганни опустилася й торкнулася мене, і я з полегшенням зрозумів, що ніякої біди не сталося.
– Так, великий коник, саме так, серденько! Але ти не маєш тут бути.
Коли ми знову вийшли надвір, до нас наблизилася Ґлорія, якось дивно ступаючи, наче в неї ноги боліли.
– Що сталося? – спитала вона.
– Клеріті залізла в стайню до Троя. Вона могла… це було жахливо.
– О, ні! Клеріті, це було дуже погано! – Ґлорія простягла руки й схопила Клеріті, притиснувши дитину до грудей. –