Сайонара. Джеймс А. Миченер
Читать онлайн книгу.
голову спочатку в один бік, потім в інший і запитав:
– Асе, ви вмієте берегти таємниці?
Я завжди був обачним, щоб ніколи й ні з ким не обговорювати військові таємниці, тож відповів:
– Я б волів нічого не чути.
Келлі роздратовано відсалютував мені й мовив:
– Це не таємниця військово-повітряних сил. Це таємниця Аса Грувера.
– Що ти маєш на увазі?
– Як гадаєте, чому ви отримали розпорядження щодо Кобе? І тепленьке містечко? І привілейований рейс?
Я відчув, що це заходить надто далеко і змінив тему.
– Капелан каже, що ти також вирушаєш у Кобе.
– Так.
– Я чув, що це влаштував твій конгресмен.
– О, так. Капелан сказав «ні». Командир сказав «ні». Ви сказали «ні». Але конгресмен сказав «так».
Я був обурений і все ж спробував відбутися жартом:
– Я чув, наче ти збираєшся одружитися.
– Так.
Нахабство Келлі звело нанівець будь-які мої спроби допомогти капелану Фіні наставити на пуття цього провінційного типа. Я підписав розписку про отримання документів і попрямував до дверей. Але Келлі зупинив мене, сказавши:
– Я чув, що ви також збираєтесь одружитися.
– Що ти маєш на увазі? – спитав я.
– Дочка генерала прибуде в Кобе. Завтра.
Келлі огидно вишкірився і, коли я запитав, чи це правда, відповів:
– Так. Генерал Вебстер сприяє вашому одруженню з його донькою. Мій конгресмен робить це для мене. Генерали для офіцерів. Конгресмен для простолюдців.
Ми з Келлі дивилися один на одного; це був той дивний момент, коли здається, що бачиш життя в абсолютно ясному холодному світлі. Ти бачиш іншу людину без однострою, без рангів, без минулого і майбутнього. Ось вона, з усіма своїми проблемами й амбіціями, які начебто були далекими від твоїх власних, але дивним чином стали їхньою частиною. Колись один військовий високопосадовець сказав мені, що чи не найголовніша причина великого успіху мого батька в армії полягала у здатності бачити кожну людину, з якою йому доводилось працювати, відокремлено, у вільному просторі, підвішену, мов струною, до руки Божої. Я поважав Келлі. Він був злим малим пройдисвітом і намагався розгнівати мене, і все ж я поважав його.
Я вийняв портмоне і запитав:
– Я показував тобі фотографію доньки генерала?
Думаю, що Келлі дивився на мене в тому ж холодному, ясному світлі, бо він нахилився вперед, як той гангстер, і сказав «ні».
Але я все ще був злегка збуджений – ніколи раніше не доводилось збивати два МіГи в один день, і світлина, яку я вихопив, не була моїм талісманом, а всього лише світлиною Ейлін із її матір’ю. Келлі глянув на фотографію і запитав:
– Чи ця козир-баба ваша теща?
Я розвернув до себе світлину і тицьнув пальцем:
– Я мав намір показати тобі ось кого.
Келлі присвиснув і сказав:
– Вау! Вона неперевершена в цьому купальнику.
– Так.
– Вона гарненька. Навіть для дочки генерала вона гарненька, – мовив Келлі.
– Цікаво, яка ж дівчина чекає на тебе у Кобе, –