Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник
Читать онлайн книгу.
Прийшли додому. Жінка дивиться у вікно – дума собі: «Кого це він веде з собою?» Ввійшли в хату:
– Ось, – каже, – на тобі, жінко, купив.
– Що купив?
– Та ось, дивись, якого парнюгу.
– Та невже ж?
А сама в сльози.
– Що ти наробив? Самим нічого їсти, діти з голоду пухнуть.
А парубок сів на лаві та й каже:
– Не лайтесь, дядино, не журіться. Спасибі вашому чоловікові, що він мене викупив, а я ваші гроші вам хутко одроблю. Ще таке, що й хліб будете за мною їсти.
Посидів трошки, посидів:
– А що, дядино, чи у вас є що вечеряти, чи й ні?
– Де ж воно візьметься, хіба ж ви не бачите, що в нас і горшків немає, та ми не знаємо, у чім що і варити.
Посидів той парубок та й вийшов з хати. Коли трохи згодом стукає в двері:
– Дядьку, одчини.
Одчинив бідний хату.
– А нате лиш, дядьку, оце дітям вечерю приніс.
Коли туди – аж він повні приполи усякої харчі держить. Як почули діти про вечерю, так не дали йому й на стіл покласти: хто за сало, хто за паляницю, хто на піч, а хто в запічок… Уже й дядина трошки не та стала, одсердилася:
– Спасибі тобі, парубче.
– Ні за що, дядино, дякувать. Сідайте ось – повечеряємо вкупі.
Сіли і повечеряли гуртом, Богу помолились, полягали спати.
Вранці встали:
– А що, дядьку, будемо робити? Треба щось видумать, а то без діла б буцімто ніяково.
– Та що ж його робить?
– Як нема хазяйства, то давайте хоч лісу будемо плести коло двору.
– Так хмизу нема.
– Ну, так завтра буде хмиз.
– Так нема ж грошей.
– Та й гроші завтра будуть. А хто це, дядьку, поряд з вами живе?
– Не питай, небоже.
– А що ж таке?
– Це, – каже, – брат мій живе. – А сам аж задихнув.
– Такий багатий, та вам при бідності нічого не дає?
– Та він і хвіртку замкнув, не то, щоб що давав.
– Отакі багаті брати? Е, чекай же, дядьку, він колись буде давать.
Побалакали собі та й пішли в хату. (Надворі балакали.) Тепер уже сіли вечеряти не за голий стіл, уже щось було на столі. Полягали спать. Як уже дядько з дядиною поснули добре, парубок нищечком устав, вийшов з хати, причинив за собою двері, пішов прямо до пана. Забравсь до нього у комору, розбив скриню з грішми, набрав повні сакви червінців та й пішов. Прийшовши додому, пішов на город, вирив яму, закопав сакви з грішми, а трошки грошей поклав собі в кишеню. Пішов у хату й ліг.
Вранці встали, поснідали. Парубок посидів, посидів, а далі вийма з кишені аж цілих сто карбованців:
– А нате лиш, дядьку, оце вам за те, що ви мене викупили.
А далі виймає ще сто карбованців:
– А це тобі, дядино, щоб ти не лаялася з своїм чоловіком за те, що він мене викупив.
Як побачила вона ті гроші, як гепнеться йому в ноги:
– Спасибі ж тобі, мій голубчику!
Та раз, та вдруге, аж очіпок їй з голови звалився. А дядько так уже не знає, що й робити, тільки плечима сова та підцмакує.
– Ну, дядьку, тепер поїдемо в город та купимо, чого треба в хазяйстві.
Поїхали в город.