Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник
Читать онлайн книгу.
і випустив знову надвір. Спіймав гуску, зарізав її і почав скубти. Скуб, скуб та й пригадав, що ще закришки немає на борщ, і корова в оборі не годована, і недоєна, бо реве, аж обора гуде! Схопив відро і дійницю, та до корови, аж тут здоровенна шуліка як ухопе одне курча, а за ним всі десятеро так і поїхали вгору, і як язиком їх злизало!
– А сто ж чортів його матері з такою роботою!
Та нічого не вдієш. Забув з досади і про корову, і повернувся до хати. Та знов до ступи. Висипав пшоно в горщик, до діжки – аж в ній і води нема.
– А не сто чортів його матері з такою роботою!
Побіг по воду, налив у горщик та до печі, аж там все вигоріло і погасло.
– Чи не сто чортів!
Сюди, туди за сокирою, але, згадавши, що жінка часом ховає дрова під піл, поліз туди… аж нема!
– Чи не сто чортів з такою…
Аж тут двері – рип! І входить жінка, а за нею рябенький песик, що ходив з нею в ліс.
Поздоровкалась до нього – сіла на лаву та й сидить. А кругом таке, що хоч з хати тікай! Хата не метена, пір'я по всій хаті, чоловік її увесь в сметані і в пір'ї – чиста проява! А той песик був голодний, хвать ту гуску та ходу з хати!
– О дивіться, дивіться, – каже жінка, – ваша цюця та вашу гусю вхопила!
Тут уже він не видержав:
– І не сто ж чортів твоїй матері!.. А ти ж чия?! А ти ж чия?!
Та вже довіку заріклися в гості ходити!
Гуцул, чорнокнижник і цісар
Один гуцул мав трьох синів. Поля у них не було, і кепсько їм жилося. Найстарший син сказав:
– У нас нема, неню, за що рукою зачепитися. Що мені тут робити? Піду я у світ, може, там десь знайду свою долю…
– Іди, сину, – мовив йому батько.
Найстарший поклав хліба у торбину та й пішов, куди очі дивилися. Не минав дорогою ні сіл, ні міст.
І всюди питав, чи нема десь муки на руки. Але ніде не міг знайти роботи. Якось на роздоріжжі здибав чоловіка з довгою бородою.
– Куди, леґіню, йдеш? – питає той.
– Шукаю муки на руки.
Бородатий втішився:
– А ти б не найнявся до мене на службу?
– А чого би ні?
– Та чи вмієш читати й писати?
– Аякже, ще й як! – похвалився парубок, хоч сам не знав ні одної букви.
Бородатий посміхнувся й каже:
– Письменного наймита я не потребую…
Найстарший син вернувся додому.
– Нема добра у світі… – сказав батькові.
А середущий проситься:
– Пустіть тепер мене шукати гараздів.
– Іди, сину, – погодився батько.
Середущий пішов. Довго блукав дорогами, бував у селах і містах, але ніде не знайшов роботи. А на роздоріжжі якось його здибав бородатий чоловік.
– Куди йдеш? – спитав.
– Хочу десь заробити…
– А ти не пішов би до мене служити?
– Піду, чого ж ні?
– А читати і писати вмієш?
– Го-го, дуже добре! – похвалився леґінь, хоч ніколи в руках не тримав ні книжки, ні пера.
– Письменного наймита я не потребую. Іди собі далі… – засміявся бородач.
І середущий