Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник

Читать онлайн книгу.

Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі - Сборник


Скачать книгу
так усе ходив на охоту, та був у мене такий хорт, що я його ніколи не годував. От раз поїхав я з ним на охоту та й зігнав зайця, тюкнув на хорта, хорт за ним; як догнав же, так і ковтнув: тільки задні ніжки трошки видно. Я тоді з коня та за хорта: як устромив йому руку у рот, так і вивернув, як рукавицю, та після ще сім год з тим хортом полював.

      Пани вп'ять:

      – Це не брехня; це все може статись.

      Звісно, панів завидки беруть, що як же мужик та покрива їх перед царем. Почали царя розбалакувати, почали розбалакувати та й завірили, що це правда.

      От і на третій день іде він до царя. Цар сидить, а коло його увесь чин, генерали, сенатори усі. От мужик і каже:

      – Як хазяйнували ми з батьком, так оцей пан позичав у нас сто тисяч, а оцей – п'ятдесят, а цей десять, – та так на усіх по йменню зве і гроші вищитує.

      Цар і пита.

      А панам же сором сказати, що мужик краще за них збрехав, та:

      – Правда, правда.

      – А коли правда, то й заплатіть.

      Треба їм платити. Той забрав гроші, та ще і цар йому щось дав, та й пішов собі.

      Вівчар Василько і золоті гори

      Жив бідний парубок Василько. Щоб якось вилізти із злиднів, пішов у світ, куди очі дивилися. Але ніде не міг знайти роботу – мозолів набити, щоб гріш заробити.

      Одного дня дізнався, що можна би найнятися в багатого дідича. Але йому сказали:

      – Не йди до того шкуродера. Він не дає наймитові їсти.

      Василько звик до всякої біди, тому не злякався. Пішов до пана найматися. А той здивувався:

      – Ти, леґіню, хочеш робити у мене?

      – Хочу.

      – То роби за їжу. Будеш вівці пасти. Але як десь загубиш хоч одне ягнятко, здеру з тебе шкуру.

      Що мав бідний робити? Похилив голову та й каже:

      – Добре, пане, так буду робити, аби ви не здерли з мене шкуру.

      Та й вигнав парубок на пасовисько тисячу овець. Їх було – як тих зірок на небі. Пас цілий тиждень, потім ще один. А якось перед вечором неподалік від нього сів орел і попросив:

      – Дай мені, вівчарику, ягнятко, бо я такий голодний, що не можу літати.

      Шкода стало красного орла, і Василько відповів:

      – Вибирай собі ягнятко, але знай: як пан здере із мене шкуру, то ти будеш винен!

      – Не журися, нічого не буде… – орел схопив ягня і полетів.

      А хлопець боявся – довго не гнав овечок додому. Вернувся пізно ввечері, і пан не став овець рахувати.

      На другий день знову прилетів орел. Парубок не шкодує дідичевих овець.

      – Бери, орлику, та знай: як пан здере із мене дві шкури, то ти будеш винен.

      – Не гризися, не буде біди.

      Орел схопив ягня і полетів.

      Увечері Василько пригнав отару пізно. Знову пан не рахував овець, бо їх було стільки, що одної ночі не вистачило б порахувати всіх.

      На третій день орел голодний знову. Парубок дав ще одно ягнятко. Орел схопив ягня і полетів. Потім повернувся і сказав:

      – Ти добрий, Васильку. Хочу віддячити тобі. Сідай-но на мене – понесу тебе на золоті гори і шовкові трави.

      Парубок сів на орла.


Скачать книгу