Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник
Читать онлайн книгу.
вже почую, що вони балакатимуть.
– Оце добре.
– Тільки якби чого-небудь туди їсти мені поставити.
– Та он вареники ті, що не доїли, так з макітрою і постав.
Винесли з комори скриню, влізла туди теща, поставили їй вареники і замкнули скриню.
– Отепер піду до брата.
Бідний брат щось робив надворі; дивиться, йде до нього брат.
– Що це за знак? – каже. А в самого аж сльози на очах навернулись.
Прийшов, здоровкається:
– Здоров, брате.
– Здоров.
– Боже тобі поможи.
– Спасибі. – Та ще й руку подав.
– А чого я, брате, до тебе прийшов?
– Не знаю.
– Будь ласкавий, брате, чи не можна до тебе мою скриню з грішми перевезти, бо до мене наїдуть судді описувати худобу, то нехай скриня у тебе постоїть, а завтра вранці прийду й візьму.
– Так що ж, нехай постоїть, привези.
– Тільки, брате, в хаті постав скриню, бо в сінях страшно становить.
– Та поставимо в хаті, вези.
Пішов багач. Привезли скриню і поставили в хаті на самому покуті. Парубка тоді дома не було. Приходить увечері, дивиться – скриня стоїть:
– Дядьку, що це у вас за скриня?
– Та це брат привіз, оддав на сохран, бо до нього судді наїхали худобу описувать. Тільки ніч перестоїть, а завтра вранці прийде брат та й візьме.
– Бреше він.
Повечеряли й полягали спати.
Як заснули дядько з дядиною, він устав потихесеньку, узяв макогін, одімкнув скриню, підняв віко, коли баба… Він її як ошелешить макогоном!.. І не кавкнула… Взяв вареник з макітри, встромив їй у рот, буцімто подавилась. Замкнув скриню та й ліг.
Коли це вранці іде багатий брат з наймитами.
– А що, брате, ціла скриня?
– Ціла.
– Ну, спасибі тобі, дай Бог здоров'я. А беріть, хлопці, ставте на віз.
Поставили і повезли. Багач йде ззаду та й питається:
– Мамо, чули, де вони беруть гроші?
Не озивається.
– Мабуть, заснула.
Привезли скриню додому, поставили в хаті, одімкнули, як глянув багач, та аж рота роззявив:
– Умерла?! Дивись, жінка, ще й вареник у роті. Мабуть, удавилась… Подивись, вареник у роті. Голівонько бідна, що його робить. Треба йти до попа – нехай іде ховать. Скажемо, що скоропостижно вмерла.
Прийшов до попа:
– Здорові були, батюшко.
– Здоров, здоров.
– Ідіть ховать – мати вмерла.
– Та невже? Як це так? Я ж її вчора бачив, мов здорова ж була.
– Так вона, батюшко, й сьогодні здорова була, та їла вареники, та за їжею вмерла; іще й вареник у роті оставсь.
– Так, може, вона вдавилась?
– Та, може, ж і вдавилась. Бог же її зна.
– Ну так я прийду і поховаю.
Прийшли і поховали тещу.
Вночі парубок встав, пішов на гробовище, одрив тещу, вийняв з труни, узяв на оберемок, поніс до багатого в двір. Відчинив комору, а в тій коморі в засіках пшениці так що, мабуть, пудів з двісті, така, як золото. Він взяв ту пшеницю, розкрив, розсипав, розкидав по всій