Митькозавр iз Юрківки. Ярослав Стельмах
Читать онлайн книгу.
попсуєш!
– Ну, гаразд, – погодився Вовцюга й покушпелив додому.
– Щось вони задумали, – звернувся до товаришів Буцик. – Один кудись побіг, а другий зостався. Що в нас є з набоїв?
– Двоє горняток, – відповіла Люська, – два чавунці – великий і малий, – три виделки…
– Чотири поліняки, – докинув Бурмосик.
– Немало… Якщо влучно стріляти…
– Погляньте! – крикнув Бурмосик.
Усі кинулись до вікна. Перескочивши через тин, лев ухопив стіжка й поніс його до хати.
Випущене з рогатки горнятко бухнуло просто в стіжок.
– Га-га-га! – зареготав лев. – Стріляйте, стріляйте, хоч десять років.
– Дай-но поліно, – гукнув Буцик.
Поліно мелькнуло в повітрі, але не влучило і зникло десь у кущах.
Лев тим часом кинув сіно під хату, метнувся назад і вхопив другий стіжок.
Тарілка вдарилась об стіжок, і знов почувся голосний Толябунів сміх.
– Ану, спробуймо виделкою, – підказало зайча.
По тому, як завищав і застрибав на одній нозі Толябун, друзі здогадалися: виделка влучила в ціль.
Накульгуючи, лев усе-таки пожбурив свій вантаж під хату і чкурнув за тин. Там витяг із лапи виделку й став чекати Вовка.
Незабаром прихекав і той з коробкою сірників.
– Тепер слухай, – мовив лев. – Он бачиш – під стіною два стіжки. Сухісінькі, як порох. Досить кинути сірника – і вся хата піде з димом. Наші друзі, звісно, не чекатимуть, поки згорять разом із нею, і вискочать. Отут ми їх і в мішок. Просто і геніально! Ну, гайда!
– Що гайда? – затремтів Вовк. – Ризикувати своїм здоров'ям, а може, й життям? Я не хочу! Мене й так мало не вбили.
– Лізь, боягуз нещасний.
– Не полізу, – затявся Вовк.
– А свіжину щодня їсти хочеш? А панувати в лісі теж хочеш?
– Не хочу!
– Вже забув усі наші плани, зрадив?
– Не забув, але здоров'я дорожче.
– Тут порядок наведемо, до мене гайнемо, в Африку, як на курорт. Там здоров'я, знаєш, як прибуває. Щохвилини!
– Гаразд, – повагавшись, відповів Вовк. – І звела ж мене лиха година з тобою.
– Давно б так, – мовив лев. – Диви! Бери стіжок і під його прикриттям підповзеш до хати. Там підпалиш разом із моїми двома. А я не забарюся з торбою.
Вовк припав до землі.
Вдарилась перед ним і розбилася на друзки тарілка, пролетіла над головою виделка. Ховаючись за стіжок, звір помалу просувавсь уперед.
– Все! – мовив Буцик. – Стріляти більше нічим.
За кілька метрів од хати Вовк підпалив сіно.
– Він і нас зараз спалить! – вигукнула Люська.
Але раптовий подув вітру підхопив полум'я й кинув його просто на Вовка. Завивши від болю, той кинувся навтьоки.
– Ну й нездара! – вилаяв його лев. – Доручай тобі що-небудь. Давай сюди сірники!
Хутенько перетнувши двір, він поклав ще один стіжок поруч із першими двома й черкнув сірником.
– Все! – заплющила очі Люська.
– Тікаймо! – гукнув Бурмосик.
Та