Консуело. Жорж Санд
Читать онлайн книгу.
я не знав? – запитав Андзолето, спрямувавши на неї свої великі чорні очі, під якими від утоми й прикрості з'явилися чорні кола.
Консуело зітхнула й, помовчавши трохи, мовила, цілуючи його:
– А те, чого ти не знаєш, треба вивчити. Якби тільки ти захотів серйозно позайматися на репетиціях… Адже, пам'ятаєш, я тобі говорила… Але до чого докори, – треба скоріше виправити, що можна. Давай займатися хоч по дві години на день, і ти побачиш, як швидко ми з тобою переборемо всі труднощі.
– Хіба цього можна досягти за один день?
– Звичайно, ні, та не довше, ніж за кілька місяців.
– Але ж я співаю завтра й знову виступаю перед публікою, що більше судить про мене за моїми вадами, ніж за достоїнствами.
– Але ця ж публіка помітить і твої успіхи.
– Хтозна! А що, коли вона ставиться до мене вороже?
– Вона вже довела тобі протилежне.
– Так! І ти вважаєш, що вона була до мене поблажлива?
– Так, любий, вважаю: там, де ти бував слабкий, публіка все-таки ставилася до тебе доброзичливо, а коли ти бував на висоті – вона віддячувала тобі належним чином.
– Але, в очікуванні кращого, зі мною укладуть найжалюгідніший ангажемент.
– Граф – сама щедрість, він не скупиться на гроші. До того ж хіба він не пропонує мені стільки, що ми обоє зможемо жити більш ніж розкішно?
– Прекрасно! Виходить, я, на твою думку, житиму твоїми тріумфами?
– А хіба я мало жила на твої кошти?
– Тут справа навіть не в грошах. Нехай він мені платить небагато – це мені байдуже, але раптом він запросить мене на другі або на треті ролі.
– У нього немає нікого під рукою на перші; він давно вже розраховує на тебе й має на увазі тільки тебе. До того ж він дуже до тебе прихильний. Ти гадав, що він буде проти нашого шлюбу? Навпаки, він, очевидно, навіть бажає цього й часто мене запитує, коли нарешті я запрошу його на весілля.
– Он як! Чудово! Надзвичайно вдячний вам, пане графе!
– Що ти хочеш цим сказати?
– Нічого. Тільки дуже жаль, Консуело, що ти не втримала мене від дебюту доти, поки мої вади, які так добре тобі відомі, не було б виправлено за допомогою серйозної роботи. Адже, повторюю, ти добре знала про ці вади.
– А хіба я не була відверта з тобою? Скільки разів я тебе попереджала! Але ти завжди заперечував мені, що публіка зовсім нічого не розуміє. І, довідавшись про твій блискучий успіх, після того як ти вперше співав у салоні графа, я подумала, що…
– Що світські люди тямлять у цьому не більше за простих смертних?
– Я подумала, що на твої достоїнства звернуть більше уваги, ніж на твої слабкі сторони. Так, здається, так воно й було, і у світських цінителів, і у звичайної публіки.
«По суті, вона має рацію, – подумав Андзолето. – І якби я тільки міг відкласти свої дебюти… Але я ризикую бути заміненим іншим тенором, а той, уже звичайно, не поступиться мені своїм місцем».
– Скажи-но, які в мене вади, – попросив