Консуело. Жорж Санд
Читать онлайн книгу.
показати цього. Вдаючи співчуття, вона викликала Андзолето на відвертість і, дізнавшись про його ревнощі до графа, зважилася на відчайдушний крок – тихенько довела до відома Дзустіньяні про свої стосунки з Андзолето. Вона розраховувала, що граф не пропустить нагоди сповістити про це предмету своєї пристрасті й, таким чином, для Андзолето буде відрізаний усякий шлях повернення до нареченої.
Просидівши цілий день сама у своїй убогій мансарді, Консуело спочатку здивувалась, а потім почала хвилюватися. Коли ж і весь наступний день минув у марному очікуванні й смертельному занепокоєнні, вона, як тільки стало смеркати, накинула на голову товсту шаль (знаменита співачка не була тепер гарантована від пліток) і побігла до будинку, де жив Андзолето. Уже кілька тижнів, як граф надав йому в одному зі своїх численних будинків більш пристойне приміщення. Вона його не застала й дізналася, що він рідко ночує вдома.
Одначе це не навело Консуело на думку про зраду. Добре знаючи пристрасть свого нареченого до поетичного бурлакування, вона вирішила, що він, не зумівши звикнути до нового розкішного приміщення, імовірно, ночує в одному зі своїх колишніх пристановищ. Вона вже зважилася було вирушити на подальші пошуки, як біля дверей на вулицю зіткнулася віч-на-віч із Порпорою.
– Консуело, – тихо мовив старий, – даремно ти затуляєш від мене лице, я чув твій голос і, звичайно, не міг не впізнати його. Бідолашна, що ти тут робиш так пізно й кого ти шукаєш у цьому будинку?
– Я шукаю свого нареченого, – відповіла Консуело, беручи під руку старого вчителя, – і мені нема чого червоніти, зізнаючись у цьому моєму кращому другові. Знаю, що ви не співчуваєте моїй любові до нього, але я не маю сил вам брехати. Я страшенно хвилююся: я не бачила Андзолето після спектаклю вже цілих два дні. Боюся, чи не занедужав він.
– Занедужав? Він? – перепитав професор, знизуючи плечима. – Ходімо зі мною, бідолашне дитя, нам треба поговорити. Позаяк ти нарешті вирішила бути зі мною відвертою, я також буду відвертий з тобою. Обіприся на мою руку, і поговоримо дорогою. Вислухай мене, Консуело, і гарненько вникни в те, що я тобі скажу. Ти не можеш, ти не мусиш бути дружиною цього юнака. Забороняю тобі це іменем Бога живого, який уклав у моє серце батьківське почуття до тебе.
– О мій учителю, краще попросіть, аби я пожертвувала життям, ніж цією любов'ю! – сумно відповіла вона.
– Я не прошу, а вимагаю цього! – рішуче сказав Порпора. – Твій коханий – проклятий. Якщо ти зараз же не відмовишся від нього, він буде для тебе джерелом мук і ганьби.
– Шановний учителю, – мовила вона зі смутною, лагідною усмішкою, – ви ж не раз уже говорили мені це, і я марно намагалася послухатися вашої поради. Ви ненавидите бідолашного хлопчика. Але ви його не знаєте, і я переконана, що коли-небудь ви відмовитеся від свого упередження проти нього.
– Консуело, – почав професор іще більш рішучим тоном, – я знаю, що дотепер мої доводи були слабкі, а заперечення, можливо, й непереконливі.