Консуело. Жорж Санд
Читать онлайн книгу.
на це, позаяк я сама, риючись у глибині своєї совісті, не в змозі відшукати ключ до цієї таємниці. О, це щось незбагненне! Мати моя вірила в силу любовного зілля… Чи не чарівниця часом ця Корилла?
– Бідолашна дівчинко! – сказав професор. – Дійсно, тут справа не обійшлася без чарів, але ім'я їм – Марнославство. Діє тут і отрута, і зветься вона Заздрістю. Корилла могла влити в нього цю отруту, але не вона створила його душу, здатну так усмоктувати її. Отрута вже була в порочній крові Андзолето. Зайва крапля її перетворила шахрая на зрадника, невдячного, яким він завжди був, – на клятвопорушника.
– Яке ж марнославство? Яка заздрість?
– Марнославство його в тім, аби всіх перевершити, перевершити й тебе, а скажена заздрість – до тебе, що затьмарила його.
– Та чи може це бути? Чи може чоловік заздрити перевагам жінки? Невже чоловік, який любить жінку, здатний ставитися зі злістю до її успіху? Виходить, є багато такого, чого я не знаю й що неспроможна зрозуміти.
– Ти ніколи й не зрозумієш цього, але на кожному кроці будеш зустрічатися з цим у житті. Ти дізнаєшся, що чоловік може заздрити таланту жінки, якщо він марнолюбний артист; дізнаєшся, що коханий може зі злістю ставитися до успіхів улюбленої жінки, якщо сфера їхньої діяльності – театр. Адже актор, Консуело, не чоловік, він – жінка. Він живе хворобливим марнославством, думає тільки про задоволення свого марнославства, працює, щоб сп'янятися марнославством… Краса жінки шкодить йому, її талант затьмарює, применшує його власний. Жінка – його суперник, або, вірніше, він – суперник жінки; у ньому вся дріб'язковість, усі примхи, вся вимогливість, усі смішні сторони кокетки. Такий характер більшості чоловіків, які подвизаються на сцені. Бувають, звичайно, великі винятки, але вони такі рідкісні, такі коштовні, що перед ними треба схилятись, їм варто виявляти більше поваги, ніж найвідомішим ученим. Андзолето не є винятком. Із усіх марнолюбних він наймарнолюбніший: ось у чому секрет його вчинків.
– Але яка незрозуміла помста! Який жалюгідний, дріб'язковий спосіб помсти! – мовила Консуело. – Як може Корилла втішити його в тім, що публіка в ньому розчарувалась? Якби тільки він одверто зізнався мені у своїх стражданнях… Адже варто було йому сказати одне слово, і я, можливо, зрозуміла б його, в усякому разі – поставилася б до нього зі співчуттям: стушувалася б, аби тільки поступитися йому місцем.
– Заздрісним душам властиво ненавидіти людей за те, що ті нібито віднімають у них щастя. А в любові чи не те ж саме? Хіба насолоди, даровані коханій істоті іншими, не видаються огидними? Твоєму коханому вселяє огиду публіка, що увінчує тебе лаврами, тоді як тобі вселяє ненависть суперниця, що дарує йому насолоду. Хіба не так?
– Ви висловили глибоку думку, шановний учителю, і я мушу в неї вникнути.
– Це істина! Андзолето ненавидить тебе за твій успіх на сцені, а ти ненавидиш його за ті насолоди, які йому дарує у своєму будуарі Корилла.
– Ні, я неспроможна ненавидіти його, і ви допомогли мені зрозуміти, що було б низько й ганебно