Консуело. Жорж Санд
Читать онлайн книгу.
й таких, які вважають, що заступаючись за інших, вони цим підносять себе. Після десятка вистав, коли театральна зала являтиме собою бойовище свистків і оплесків, непіддатливі знесиляться, упертюхи надмуться, і ми з тобою вступимо в нову еру. Та частина публіки, що нас підтримувала, сама не знаючи як слід чому, буде слухати нас доволі холодно. Це буде мовби нашим новим дебютом. І отут-то нам з тобою потрібно буде захопити, заполонити слухачів! Під цей момент я пророкую тобі великий успіх, любий Андзолето: злі чари, що тяжіли над тобою, встигнуть розвіятися, ти потрапиш в атмосферу доброзичливості й похвал, і це вдихне в тебе колишні сили. Згадай враження, яке ти справив, коли вперше співав у Дзустіньяні. Ти не встиг тоді закріпити свою перемогу: більш блискуча зірка затьмарила тебе; але ця зірка зникла за обрієм, і тепер готуйся піднестися зі мною в емпірей!
Усе сталося так, як напророчила Корилла. Дійсно, протягом декількох днів обом коханцям довелося дорого розплачуватися за втрату, понесену публікою в особі Консуело. Але їхня зухвала впертість перед бурею виснажила гнів публіки, занадто лютий, аби бути довговічним. Дзустіньяні підтримував Кориллу. З Андзолето справа стояла трохи інакше. Після багаторазових безуспішних спроб запросити до Венеції нового тенора, – театральний сезон у цей час майже завершувався й ангажементи з усіма театрами Європи були вже укладені, – графові довелося залишити юнака як борця в цьому змаганні між його театром і публікою. Репутація театру була занадто блискуча, щоб можна було втратити її через того або іншого артиста; такі дрібниці не могли знищити освячених часом традицій. Всі ложі було абоновано на сезон. У них дами, так само як завжди, приймали гостей і так само, за звичаєм, базікали. Справжні шанувальники музики якийсь час продовжували дутися, але їх було занадто мало, щоб це могло бути помітно. Та зрештою й шанувальникам набридло злобувати. І одного прекрасного вечора Кориллу, яка виконала із запалом свою арію, було одностайно викликано слухачами. Вона з'явилася, тягнучи за собою Андзолето, якого зовсім не викликали. Він, здавалося, скромно й боязко поступався милому насильству. Тут і на його долю випали оплески. А наступного дня викликали його самого. Словом, не минуло й місяця, як Консуело, що блиснула подібно до блискавки на літньому небі, було забуто. Корилла робила фурор як і раніше, але заслуговувала його, мабуть, іще дужче: суперництво додало їй вогню, а любов – почуття. Андзолето ж хоча й не позбувся своїх вад, зате навчився виявляти свої безперечні достошства. До недоліків звикли, достошствами захоплювалися. Його чудова зовнішність зачаровувала жінок, він став найбажанішим гостем у салонах, а ревнощі Корилли надавали залицянням до нього ще більшу гостроту. Клоринда також виявляла на сцені свої здібності, тобто незграбну красу й непомірно дурну чуттєвість, що являла інтерес для певного сорту глядачів. Дзустіньяні, щоб забутися, – засмучення його було доволі серйозним, – зробив Клоринду своєю коханкою, обсипав її діамантами, випускав на перші ролі, сподіваючись замінити нею Кориллу,