Хор духів

      (незримо)

      Жаль! Жаль!

      Розбив ти його,

      Прекрасний світ,

      Ударом руки —

      Розбив на друзки!

      То вчинок півбога!

      Ми зносим

      Уламки у вічне Нічого,

      Голосим

      По загинулій красі.

      Сильніший,

      Як земнородні всі,

      Пишніший

      Світ побудуй,

      Побудуй його в серці своїм!

      І прямуй

      Шляхом новим

      З духом ясним,

      І чарівніший

      Спів наш почуй!

      Мефістофель

      Мої малята

      Мудрі до ката.

      Чуєш, як до втіх і дії

      Радять, мов старії?

      Звуть тебе в світи

      З цеї самоти,

      Що від неї кров німіє,

      Розум туманіє.

      Кинь панькатись із вічною журбою,

      Що круком серце рве тобі з грудей.

      Відчуєш ти, оточений юрбою,

      Що й ти людина між людей.

      Не хочу я, правда, рівнять

      Тебе до того наброду.

      Я сам не великого роду;

      Але, коли схочеш пристать

      До мене в життєвій дорозі,

      То буду тобі по змозі

      Товаришем вірним,

      Слугою покірним,

      А хочеш – і псом,

      Безмежно відданим рабом.

      Фауст

      Якої ж ти від мене хочеш плати?

      Мефістофель

      Того часу ще досить довго ждати.

      Фауст

      Ні, ні! Ти, чорте, егоїст,

      І так не зробиш, Бога ради,

      Комусь другому щось в користь.

      Кажи, якої хочеш плати,

      А то не буду і наймати.

      Мефістофель

      Я маю тут тобі у всім служить,

      Скоряючись завжди твойому слову.

      Коли ж ми там зустрінемося знову —

      Ти мусиш те ж мені робить.

      Фауст

      Що буде там – мене це не обходить.

      Ти можеш світ якийсь новий виводить,

      Коли зруйнуєш той, що є.

      На цій землі я радістю втішаюсь,

      Під небом цим я муками караюсь,

      І аж тоді, як з ними попрощаюсь,

      Нехай що хоче настає.

      І