Мефістофель

      І я жую вже ряд тисячоліть

      Той шмат черствий, мій друже милий!

      Ніхто з людей, з колиски й до могили,

      Старої закваски ніяк не міг стравить.

      Повір мені, для себе сам

      Бог сотворив цей світ як цілість;

      Він в вічнім світлі сяє там,

      Нам дав лиш пітьму, ну, а вам

      І день і ніч послав як милість.

      Фауст

      Коли ж я хочу!

      Мефістофель

      Це воно!

      Але… тут є «але» одно.

      Мистецтво довге, вік короткий,

      Ти б мусив знати це давно.

      Нехай який-небудь поет солодкий,

      У мріях смілий, у серці кроткий,

      Для тебе аж у хмари зайде,

      Найкращі якості там найде;

      Ти будеш сміливий, як лев,

      І, як сайгак, прудкий,

      Як півдня син, яркий, палкий,

      Як сіверяк, кріпкий.

      І будеш ти зразком лицарства

      І водночас верхом лукавства,

      Зумієш пристрастю палати

      І розраховано кохати.

      Таку прояву високосну

      Значу я знаком мікрокосму.

      Фауст

      Хто ж я такий, що досягти

      Я мрії людськості не можу,

      Якою душу я тривожу?

      Мефістофель

      Кінець кінцем, ти – тільки ти.[28]

      З мільйонів кучерів дістань собі перуки,

      На височеннії зопнися закаблуки,

      Але й тоді ти будеш – ти.

      Фауст

      Не радує мене тих знань скарбниця,

      Що я збирав на протязі років…

      Я ніби й ріс – а добре придивиться,

      То духом я ні крихти не зміцнів;

      Не став я ні на волос вищий,

      До безконечного не ближчий.

      Мефістофель

      Мій друже, дивишся на речі

      Ти якось надто по-старечи;

      Ні, треба діяти не так,

      Поки в житті ми чуєм смак.

      Кат знає! Руки, ноги маєш,

      І голова, і зад – все є…

      А те, чим вільно користаєш,

      То, може, скажеш, не твоє?

      Шестірку коней я впряжу,

      Коли купити їх до змоги,

      І, хоч людина, а біжу,

      Як звір двадцятьчотириногий!

      Мерщій покиньмо всі думки

      І в світ пориньмо навпрямки!

      Хто в мудрощі химернії заходить,

      Той мов осел, невдаха-довговух,

      Якого пустирем мара по колу водить,

      Коли кругом хвилює пишний луг.

      Фауст

      З чого ж ми почнемо?

      Мефістофель

      Мерщій відціль біжім!

      Та це ж катівня, а не дім!

      Себе ти тут даремно душиш

      І хлопчаків нещасних сушиш;

      Нехай сусіда цим живе,

      Товче, як знає, воду в ступі…

      Чи тим малим ти скажеш щось нове?

      Вони для того надто глупі.

      Ось чуєш, вже один іде!

      Фауст

      Я не прийматиму нікого.

      Мефістофель

      Та