Мефістофель

      Така вимога біса не злякає,

      Я можу дать тобі все те.

      Та, друже мій, колись і щось хороше

      Утішити в спокої прийде нас.

      Фауст

      Коли, вспокоєний, впаду на ліні ложе,

      То буде мій останній час!

      Коли тобі, лукавче, вдасться

      Мене собою вдовольнить,

      Коли знайду в розкошах щастя, —

      Нехай загину я в ту мить!

      Ідем в заклад?

      Мефістофель

      Ідем!

      Фауст

      Дай руку, переб'єм!

      Як буду змушений гукнути:

      «Спинися, мить! Прекрасна ти!» —

      Тоді закуй мене у пута,

      Тоді я рад на згубу йти.

      Тоді хай дзвін на вмерле дзвонить,

      Тоді хай послух твій мине,

      Годинник стане, стрілку зронить,

      І безвік поглине мене.

      Мефістофель

      Зміркуй як слід! Ми все затямим, друже!

      Фауст

      На це ти маєш всі права.

      Що я кажу – то не пусті слова.

      Як буде так – я раб тобі, злий душе,

      Тобі чи ще кому – байдуже.

      Мефістофель

      Сьогодні ж, пане докторе, в обід

      Я до своєї служби приступаю.

      Але – життям і смертю заклинаю —

      Розписку дай, щоб все було як слід.

      Фауст

      Навіщо ця формальність дріб'язкова?

      Не знаєш ти, що ми додержуємо слова?

      Тобі не вистачить хіба,

      Що слово дам несхибне, поки віку?

      Весь світ тече, хисткий без міри і без ліку,

      Мене ж затримає клятьба?

      Хоч, може, це й химера все —

      Але душа її приймає.

      Блаженний той, хто вірність в серці має,

      Він без жалю все в жертву їй несе.

      А звій пергамену, і підпис, і печатка

      Лякає всіх, як хижий василіск;

      Там слово мертве од початку,

      Там владу мають шкура й віск.

      Скажи ж мені, що треба взяти:

      Мідь? Мармур? Шкуру? Папірець?

      Різець, перо чи олівець?

      Як бачиш, вибір пребагатий!

      Мефістофель

      Уже засипав, як з лоток…

      Навіщо стільки тої мови?

      Бери абиякий листок,

      А підписатися – вточи краплину крові.

      Фауст

      Ну що ж, і цей зроблю я крок,

      Коли вже в вас такі умови.

      Мефістофель

      Кров, бачиш, своєрідний сік.

      Фауст

      Не бійсь, що я угоду цю порушу:

      Мою нестримно пориває душу

      До того, що тобі прирік.

      Даремно я себе дурив:

      Не більш од тебе я заважив.

      Великий дух мене зневажив,

      До тайн природи вхід закрив.

      Тепер порвалась нитка мислі,

      Науки стали мені ненависні.

      Тепер у вирі чуттєвих втіх

      Я пристрасті пломінь заспокою,

      За чарівною пеленою

      Набачусь див і чуд усіх.

      Риньмося сміло в часу прибій,

      В потік випадків і подій,

      Нехай