Фауст

      Чолом, панове, б'ю!

      Зібель

      Спасибі, й вам чолом!

      (Тихо, позираючи на Мефістофеля).

      А цей чого немов кульгає?

      Мефістофель

      Чи можна й нам присісти за столом?

      Як доброго вина у вас бігмає,

      То хоч в гурті звеселимось.

      Альтмаєр

      Ви дуже вередливі щось.

      Фрош

      У Pinnаxy, мабуть, сю ніч ви ночували

      І в Ганса-дурника вечері заживали?[32]

      Мефістофель

      Ні, цим разом не довелось,

      А на тім тижні в нього ми бували:

      Він нам розповідав про любих родичів

      І кожному із них вклонитись доручив.

      (Кланяється Фрошу).

      Альтмаєр

      (тихо)

      А що, піймав! Це зух!

      Зібель

      Авжеж! Це битий жак!

      Фрош

      Стривай, заїду ще інак!

      Мефістофель

      Іще недавно тут, здається,

      Бриніла пісня голосна;

      Од цих гінких склепінь луна,

      Мабуть, чудово оддається?

      Фрош

      А ви, буває, не артист?

      Мефістофель

      Велика хіть, та невеликий хист!

      Альтмаєр

      Ви б пісню нам якусь…

      Мефістофель

      Та я їх силу знаю.

      Зібель

      Але нову – такий наказ.

      Мефістофель

      Вернулись ми з Іспанії якраз,

      Вина й пісень уславленого краю.

      (Співає).

      Жив цар колись в давнину,

      Й була у нього блоха…

      Фрош

      Ха-ха! Блоха! Приємна вість!

      Блоха у нас жаданий гість.

      Мефістофель

      (співає)

      Жив цар колись в давнину,

      Й була у нього блоха;

      Мов рідную дитину,

      Він ту блоху кохав.

      Велів кравця позвати.

      Прийшов к ньому кравець:

      «Поший мерщій паняті

      Штанці і жупанець!»

      Брандер

      Хай нагадать кравцеві не забудуть,

      Щоб пильно міру добирав,

      Бо він пропав, навік пропав,

      Якщо штанці у брижах будуть.

      Мефістофель

      В саєти, в адамашки

      Блоху вдягли кругом,[33]

      Обвішали у стяжки,

      Оздобили хрестом.

      Міністром стала скоро —

      Аж сяють ордени,

      Весь рід взяла до двору,

      Всіх вивела в пани.

      А ті вже не давали

      Спокою дворакам,

      Царицю – й ту кусали,

      Шпигали її дам.

      Не стало впину злющим,

      Ні вбить, ані зігнать…

      Ми ж трощим їх ще й плющим.

      Хай спробують кусать!

      Хор

      (весело)

      Ми ж трощим