Королівський убивця. Assassin. Робин Хобб
Читать онлайн книгу.
хлопче, – тяжко промовив він. – Ми з Веріті порадилися. Зараз вважаємо це закінченим. Не думаю, що ти міг би розповісти мені про багато речей, яких я б не знав чи не здогадувався про них. Ми з Веріті довго розмовляли. Я… шкодую… про дещо. Але. Ми тут, і це те місце, з якого мусимо почати. Так?
Слова напучнявіли мені в горлі, ледь мене не задушивши. Регал – хотів я сказати йому. Ваш син, який намагався вбити мене, вашого внука-бастарда. З ним ви теж довго розмовляли? Це було до чи після того, як віддали мене в його руки? Але зненацька, так виразно, наче це сказали мені Чейд або Веріті, я усвідомив, що не можу сумніватись у моєму королеві. Не можу навіть запитати, чи справді він віддав моє життя своєму наймолодшому синові. Я стис щелепи і стримав слова.
Шрюд зустрівся зі мною поглядом. Його очі блиснули до Воллеса:
– Воллесе. Вийди на хвилину на кухню. Чи куди хочеш, лише б не тут.
Воллес мав невдоволений вигляд, але повернувся, шморгнувши носом, і вийшов. Залишив двері за собою прочиненими. На знак Шрюда я встав і зачинив їх, а тоді повернувся на своє місце.
– Фітце Чівелрі, – поважно промовив він. – Завершимо цю тему.
– Сір. – Я глянув йому в очі, а затим опустив погляд.
Він заговорив із натиском:
– Інколи амбітні молоді люди чинять дурниці. Коли їм вказують на помилки в їхній поведінці, перепрошують.
Я різко глянув угору, міркуючи, чи не очікує король перепросин від мене. Але він продовжував:
– Мені висловлено такі перепросини. Я їх прийняв. Тепер ідемо далі. Довірся в цьому мені. – Він сказав це лагідно, але це не було проханням. – Де найменше сказано, там найлегше виправити.
Я відкинувся назад, на спинку крісла. Глибоко вдихнув, обережно видихнув. За мить опанував себе. Тоді прямо глянув на короля.
– Можу я спитати, чому ви мене покликали, мій королю?
– Через неприємну проблему, – невдоволено сказав він. – Герцог Бронді з Бернсу вважає, що я повинен її розв’язати. Він побоюється того, що може статися, коли я цього не зроблю. Вважає, що буде… неполітично, якщо він вдасться до безпосередніх дій. Тож я вдовольнив його прохання, але неохоче. Хіба нам бракує клопотів із піратами на порозі, без внутрішніх конфліктів? Гаразд. Вони мають право до мене звернутися, а я маю обов’язок перед усіма, хто до мене звертається. Ти ще раз понесеш королівську справедливість, Фітце.
Він стисло розповів мені про ситуацію в Бернсі. Молода жінка з-над затоки Тюленів прибула до замку Ріплкіп, щоб запропонувати себе Бронді як воїна. Він охоче її прийняв, бо вона мала добрі м’язи й виучку, вправно володіла києм, луком і клинком. Була такою ж гарною, як і сильною, малою, чорнявою і гладенькою, наче морська видра. Охоронці герцога приязно її прийняли, а невдовзі вона стала популярною постаттю при його дворі. Вона мала не стільки привабливості, скільки відваги та сили волі, які притягують інших. Сам Бронді теж її полюбив. Вона оживила його двір і прищепила новий дух його охоронцям.
Але потім уявила себе пророчицею і віщункою. Вона твердила, що була обрана