Гроші, Куба і література. Олег Галетка
Читать онлайн книгу.
кожний свій крок.
Він поставив останній підпис, останній раз коштовна ручка адвоката сіпнулася в його руці. Посміхнувся й вийшов із кабінету.
Віолета відчула, що зараз намочить крісло, спазми стискали сечовий міхур, а руки тремтіли, немов вона всю зустріч тягала гирі.
Віолета натиснула на кнопку дзвінка ще раз. Музика за дверима скінчилася, почулося клацання замка. У дверях без майки із сигаретою в зубах стояв Вадим, із квартири лунав дівочий сміх і невиразне чоловіче бурмотання.
– Привіт, кохана.
Вадим нахилився й поцілував дівчину. Віолета увійшла, запитально дивлячись на хлопця. Той жестом показав на кімнату.
На матраці, у центрі якого стояв кальян, сиділо троє. Вася, товста блондинка з червоним обличчям і руде стерво.
– Привіт, – видавила Віолета.
– Привіт, – у різнобій відгукнулася трійця.
– Вадиме, можна тебе на кухню?
Віолета направилася туди, не очікуючи відповіді.
– Ти навіщо цих кобил сюди привів? – спалахнула дівчина в оточенні брудного посуду й хлібних крихт.
– Ми ж це вже обговорювали?! – Вадим стомлено зітхнув.
– Одна справа впарювати їм цю нісенітницю в кав’ярні, а інша – розсадити їх на нашім матраці!
– По-перше, матрац мій! А по-друге, я не сектант і нікого примусово не тягну у вільне суспільство! Якщо ти вирішила залишитися й множити целюліт поряд із батьком, то це не означає, що в усіх такий же вузький погляд, як у тебе. А без віри в успіх на острові нема чого робити!
В очах Вадим затанцювали знайомі вогники. Віолета була занадто зла, щоб вони подіяли на неї так швидко. Але все ж вони діяли.
– Я… я… я просто, вибач! Я приревнувала, вони тут…
Вадим усміхнувся, вогники розгорілися яскравіше.
– Я розумію, та втомився тобі повторювати, що ти єдина! Але всі ми – лише земля, з якої виросте нове покоління! Сильне! Вільне! Нам потрібні люди, а деякі перебувають на розпутті, і моє завдання не заманити їх до нас, а допомогти зробити правильний вибір! Допомогти зробити вибір! І цей вибір не завжди на нашу користь, проте суспільство вільних не може постати з людей, яких затягли брехнею! Для того ж щоб допомогти людині визначитися, потрібно впізнати її, що я й роблю.
Він підійшов упритул до Віолети й глянув у її очі. Від нього тхнуло коноплею і пивом. «Хіба так пахне Свобода?» – подумала Віолета, але прогнала цю думку. Прогнала тому, що в очах, які дивилися на неї, танцювали вогники. Ті самі, від яких ноги ставали ватяними й приємно теплішало внизу живота, ті самі, але… Але сьогодні вони втратили частину своєї магії. Чи були тому провиною кальян і пиво – вона не знала, але в них чогось бракувало. Вони, як і раніше, заводили її, як і раніше, вона відчувала запаморочення, але все це було в напівсили. Немов у чарів, які мав його погляд, скінчився строк придатності. Віолета посміхнулася.
Вони повернулися в кімнату. Віолета сіла під Че Геварою, Вадим зайняв місце під Леніним.
– Оригінально тут у вас, –