Гроші, Куба і література. Олег Галетка
Читать онлайн книгу.
онукові в спадщину відійшла, от Вадим і вирішив туди поїхати.
– Ясно.
Мері допила мартіні.
– Може, ще замовити мартіні?
– Можна, – вигукнула Катя. – Тільки мені з горілкою!
Вася підняв руку, але офіціантка його не помітила, він перехопив глузливий погляд Мері, смикнув долоню вниз і підвівся. Зачепив ногою стільницю, дзвякнули порожні келихи. Василь зніяковіло всміхнувся й пішов убік офіціантки. Наздогнав її майже біля бару, скоромовкою продиктував замовлення й повернувся назад.
– А ти теж з ним їдеш? – запитала Мері.
– А ти?
Вася здригнувся, злякавшись власної сміливості. Дівчина засміялася.
– А ти мене візьмеш?
– Звичайно, – випалив хлопець.
Випалив і зрозумів двозначність запитання. Мері стежила за його реакцією, помітивши розгубленість Василя, вона залилася голосним сміхом.
– Ну, а серйозно? Віриш у цю затію?
– Так! – Вася впевнено закивав головою, і краплі поту з чола закапали на стіл.
– А ми ось сумніваємося, так, Катю?
– Угу, – відгукнулася подруга.
– Але якщо ти їдеш, то я думаю, що потрібно погоджуватися.
Рум’янець залив щоки Василя, від слів дівчини в нього перехопило подих. Хлопець не вірив щастю. Рудоволоса богиня бажає їхати з ним.
– Думаю, буде весело, – розсміялася вона.
– Це буде новий виток наших життів.
З кабінету Сурикова Віолета виходила із двоїстими почуттями. Ідучи на цю зустріч, вона переслідувала дві мети: побачити людину, що написала роман, і показати себе як королеву життя. Вона бажала довести, що здатна зробити те, чого не зміг зробити він. Донести цей твір світові! Як їй здавалося, зробити це набагато складніше, ніж написати тридцять тисяч слів.
Віолета очікувала побачити ботаніка із зацькованим поглядом у величезних окулярах і коротких штанях. Однак у кабінет увійшов інший хлопець. Так, він був у окулярах, але на цьому схожість із класичним виглядом ботаніка закінчувалася. Він не мав вигляд крутого, він не мав вигляд забитого, він був тією серединою, яка не впадає в око. Середній зріст, звичайна зачіска, неяскравий одяг.
Ідучи сюди, вона навіть приготувала промову. Щось пафосне з відступами про те, що вони не зменшують його внесок, але це половина справи. Життя змінилося, розміреність і неспішність буття вже у минулому. Зараз людину потрібно затягти, зацікавити так, щоб вона витратила частину свого часу на книгу. Потрібно вкрасти, відібрати цей час, змусити прикувати увагу саме до цих сторінок. Він, звичайно, молодець, сюжет цікавий, у міру розумний і дотепний, але Віолета привнесе родзинку.
А потім на мить вона побачила все в іншому світлі. Вона – розпещена донька олігарха – сидить у дорогому кріслі по один бік із розпусним товстуном і батьком, який за своє життя не прочитав і десятка книг, та намагається відібрати в людини частку її самої. Не купити, а відібрати! Ті гроші, які запропонував редактор за книгу, вона витрачає за тиждень при ощадливому способі життя!
Уся