Гроші, Куба і література. Олег Галетка
Читать онлайн книгу.
моїм іменем? – заговорила дівчина.
– І так, і ні, – посміхався товстун. – Ви придбаєте права на цей твір, придбаєте за копійки – це я вам гарантую, можете його змінити, можете відразу передати мені. Над ним попрацюють мої редактори, а потім я натисну потрібні важелі, і механізм запуститься. Кілька згадувань у пресі, кілька рекламних роликів по телебаченню, декілька запрошень на ток-шоу А потім, коли інтерес у публіки досягне апогею, ми викладемо книгу на прилавки! І все! Вас упізнаватимуть на вулиці, ви – письменниця!
Дівчина подивилася на батька. Той усміхнувся. Товстун склав руки на грудях і чекав. Він був профі у спокусі славою. За його довгу трудову діяльність жоден клієнт не відмовився стати знаменитим.
Віолета кивнула головою. Ідея їй сподобалася.
– Ми згодні, – підсумував Соломахін.
– От і чудово, – товстун заплескав. – Рекомендую вам прочитати три рукописи.
Чоловік моторно сховав інші папки в стіл, залишивши на столі тільки три твори.
– На мій погляд, це ідеальні романи для вас. Як визначитеся, зателефонуйте, і ми запустимо машину популярності в дію.
Веніамін Павлович простягнув дівчині папки. Напевно, у погляді змія, що спокушав Єву, було менше лукавства, ніж в очах товстого редактора.
Батько та донька вийшли на ґанок. Він, гордий за доньку, і донька, задоволена подарунком батька.
– Віолета Соломахіна?! – вимовив уголос Ігор Вікторович. – Звучить!
– Ага, – відповіла та.
Думками вона була десь далеко. Чи то на майбутній прес-конференції, чи то десь у книжковому супермаркеті, підписуючи власні книжки, але напевно не на острові Свободи. Віолета здригнулася, згадала про свій образ байдужої доньки й насупила брови.
– Відсвяткуємо початок кар’єри великого письменника? – Соломахін не помітив повернення доньки у звичайний стан.
– Коли продамо перші десять тисяч екземплярів, тоді й відсвяткуємо, – відрізала дівчина.
Чоловік зблід, радісний запал від близькості перемоги над чудовиськом за назвою «колишня дружина» випарувався. Він, як і раніше, був ще далекий від контролю над власною дитиною.
– Правильно, – сховав образу за байдужістю Ігор Вікторович.
– Ну, я побігла читати?
– Звичайно, може, підкинути додому?
– Не треба, я візьму таксі, па-па.
Дівчина збігла з ґанку видавництва, залишивши розчарованого батька самого.
Віолета відчинила двері квартири. Скинула босоніжки, пішла в кухню, зробила кілька бутербродів із ковбасою й сиром, налила у величезну склянку соку. Тримаючи їжу в руках, а рукописи під пахвою, звернула до себе в кімнату. Увімкнула кондиціонер, розклала на покривалі три папки і, відкусивши великий шматок бутерброда, залізла на ліжко.
Дві папки були одного обсягу й товщі за третю. Дівчина розкрила найтовщу. На першому аркуші красувався напис:
Віолета почала читати. Прочитала десять аркушів