Гроші, Куба і література. Олег Галетка
Читать онлайн книгу.
редактора візитку.
– Ги, Веніамін Павлович! Єврей чи що?
– Я українець! – образився Суриков.
– Коротше, твої дані в мене є, тому бігати не раджу, ну все – до завтра.
Четвірка залишила редактора на асфальті й пішла до чорного БМВ.
Ігор Вікторович ще раз обвів підлеглих поглядом. Ті, немов школярі перед викликом до дошки, ховали очі. Можливо, це виглядало смішно, але ніхто не посміхався. Підлеглі звик ли до крутої вдачі боса, і навіть абсурдні на перший погляд завдання керівника сприймались із серйозним виразом обличчя. А сьогодні шеф був таки не в гуморі. У великій кімнаті для переговорів зібралися чоловік п’ятнадцять. Починаючи від топ-менеджерів і закінчуючи начальниками охорони й секретаркою Тетяною.
Ігор Вікторович сидів у величезному кріслі, яке не залишало сумнівів, хто тут начальник.
– Завдання просте, – почав нараду Соломахін. – Мені потрібна ідея гарного подарунка для дочки.
Чоловік очікував виразу невдоволення, але люди, що сиділи в кабінеті, засвідчували лише цілковиту увагу, немов вигадувати подарунки для розпещених дочок олігархів – це перший пункт у їхніх посадових інструкціях. Реакція Соломахіну сподобалася.
– Отже, мені потрібна ідея, щось незвичайне, чим можна здивувати. Ліміту по грошах нема, але ідея повинна чіпляти. Банальності типу нової машини й вечері з якимось напомадженим співаком не приймаються. Мені потрібний справжній крети…
Чоловік запнувся, глянув на секретарку.
– Креатив, – прийшла вона на допомогу.
– Так, саме він! Найкращий отримає п’ять косарів зелені й тиждень у Туреччині за мій рахунок. Звідси ніхто не вийде, поки ідея не буде в мене на столі. Можна користуватися телефонами, Інтернетом, факсом, чим завгодно.
Ігор Вікторович відкинувся на крісло.
– Круїз?
Директор речового ринку, частина якого належала Соломахіну, злякано озирнувся. Він сам зрозумів банальність своєї пропозиції, але було вже пізно. Слова зграйкою полохливих горобців розлетілися по кімнаті, усі завмерли. Те, що директор висловив очевидну дурість, розуміли всі.
Ігор Вікторович довго свердлив поглядом літнього чоловіка в розстібнутому піджаці, точніше – у такому, що вже не застібається на животі. Потім повільно підніс указівний палець до своїх губ і захитав головою. Директор важко проковтнув слину, витер рукавом піджака піт на чолі й сховав погляд.
– А якщо такий банальний круїз чимось розбавити? – заговорила завідувачка двох магазинів побутової техніки.
Кремезна дама років сорока сміливо дивилася в очі босові. Чи то впевненість у власній ідеї, чи той факт, що вона декілька разів займалася сексом з людиною на чолі столу, уселяли в неї таке небезпечне почуття, як сміливість.
– Чим розбавити? – Соломахін дратувався.
– Можна вибрати не заїжджений маршрут, а додати екстриму ведучих запросити гарних, заїхати на якісь острови, улаштувати щось подібне «Останньому герою» або…
– Ні, – обірвав Соломахін. – Не вистачало, щоб моя донька загинула від укусу якогось