Гроші, Куба і література. Олег Галетка
Читать онлайн книгу.
Микола здригнувся. Усвідомлення власної дешевизни неприємно залоскотало самолюбство. А може, встати, послати всіх на х…, розірвати контракт і піти? Ось так, кинути їм в обличчя клаптики паперу й піти. Залишитися при своєму. Нехай без цих зелених папірців, але з гордістю, із усвідомленням того, що не проміняв свою обдарованість на гроші. Що… Обдарованість? А чи є вона?
Він знову повернувся туди, звідки почав. Знову чотири пари очей чекали від нього дії. А він, як незаймана дівчинка, метушився поміж власним «я» і купкою доларів.
– Навіщо вона вам? Навіщо вам посередність, виражена у тридцяти тисячах слів? Що ви будете з нею робити? – запитав він німфу.
Та лише фиркнула й відвернулася. Хлопець усміхнувся.
– Нам потрібний не ваш роман, – устряв редактор. – Нам потрібна ідея. Так, я ж вам казав, що ваш стиль і граматика бажають кращого, бажають значно кращого. Але Віолета, – коротун солодко усміхнувся.
Дівчина відповіла кислою міною.
– Віолета дуже талановита дівчина. Вона вирішила розвинути вашу тему, так би мовити, узяти зерно оповідання й перетворити його в повноцінний роман, тому що написане як на цей момент не можна подавати читачеві. Це начерки, це…
– Я зрозумів, – перебив Микола.
У кімнаті знову запала мовчанка. Усі виказували нетерпіння, але чекали. А Микола намагався переконати себе. Уже понад два місяці він намагався переконати себе у тому, що так починали майже всі. Що з літературного «негра» він виб’ється в белетристи, що це черговий щабель, який потрібно подолати. Це саме те, чого він так чекав. Нехай не його ім’я буде на книжці, але це однаково крок до успіху, якщо з’явилися люди, які бажають платити за його слова. За його тридцять тисяч слів і декілька розумних думок. І він ще про щось думає? Він намагається знайти виправдання собі? Він… він ще раз подивився на гроші. Дві тисячі доларів. Три або чотири місячні зарплатні. Скільки він писав ці тридцять тисяч слів? Два місяці. Дебет сходився із кредитом. Числа окупали себе, але от тільки внутрішнє «я» не визнавало цифр.
Адже на тому папері були не просто слова. То були його думки, щось, що він намагався донести світові. Те, що світу плювати на це, поки неважливо. Головне, що після того, як він візьме гроші, ці думки перестануть бути його. Він продасть їх, він віддасть частину себе комусь іншому. Навіть не комусь, а конкретній двадцятирічній плюгавці, яка дме кульки з жуйки й гидливо стежить за його ваганнями.
А може, вистачить цих райдужних мрій? Може, варто нарешті зрозуміти, що він не письменник. Він графоман. Людина, що пише слова, але не романи. І це його ціна. Ціна за набраний текст. Упорядкованість літературних штампів, які він десь колись прочитав. Класики народжуються дуже рідко. А пише майже кожен.
Микола знову глянув на стосик паперів. Обсяг угоди практично дорівнював обсягові твору.
– Скільки слів? – Микола хитро підморгнув адвокатові. Той наморщив чоло, звів брови. Розумовий процес заволодів чоловіком, але питання він так і не зрозумів.
– Кажу, скільки слів в угоді?
– Е… – чоловік