Гроші, Куба і література. Олег Галетка

Читать онлайн книгу.

Гроші, Куба і література - Олег Галетка


Скачать книгу
глузд вирішив угамувати шаленство скривдженого автора й усе ж дослухати. Іноді й товсті коротуни говорять щось розумне. Таки він головний редактор, переконував здоровий глузд, людина, яку годує слово, до неї варто прислухатися.

      – Посередність у кожнім слові, подібною макулатурою в мене завалена вся шафа…

      Ударити в морду закортіло вдвічі сильніше. Ударити в ніс, щоб із цієї товстої червоної картоплі полилася крівця. Полилася по пухких губках, гладенькому підборідді на ідеальну білу сорочку. Ударити так, щоб кісточками пальців відчути, як ламається носовий хрящ.

      – Ви мене слухаєте? – товстун підвищив голос.

      Молодий хлопець, який сидів напроти, здригнувся. Було неприємно залишати такі райдужні фантазії, але реальність вимагала його присутності.

      – Так, звісно, і дуже уважно.

      – Як вас? Забув!

      – Микола, можна просто Коля, – хлопець посміхнувся.

      – Отож, Колю, – продовжував головний редактор. – Звичайно, у вашому творі є зернина чогось нового, оригінального, але загалом це суцільна банальщина. Та ще й із безліччю граматичних помилок.

      – Але ж редактура їх виправить.

      – Юначе, можливо, ви вважаєте, що редактор за вас і книгу напише? Редактор на те й редактор, щоб редагувати, а не писати. А редагувати тут нема що, тут треба писати все з нуля. Творові потрібен стиль, сюжет, напруга. А у вас що?

      – Що?

      – І що у вас за обсяг?

      – Тридцять тисяч слів, мені здається, за таким обсягом майбутнє літератури. Динаміка сюжету, відсутність великих описових частин. Книга для нового покоління. Молодь лякають товсті фоліанти. А такі твори не втомлюють, узяв у дорогу, прочитав за раз, перейшов до наступного.

      Товстун замахав руками.

      – Припиніть нести казна-що. Я в цьому бізнесі майже двадцять років, і те, що ви говорите – це цілковита…

      – Посередність, – хлопець посміхнувся.

      Посміхнувся хижо, із викликом. Товстун здригнувся, але продовжив.

      – Нісенітниця! – закінчив він. – Цілковита нісенітниця! Цікавий роман не стомить ніколи! Треба як мінімум сто тисяч слів, якщо ви претендуєте на звання автора романів.

      – Але ж «Алхімік» Коельо приблизно такого ж обсягу?

      – Ви не Коельо, – заверещав редактор. – А ваш…

      Він потряс рукописом Миколи.

      – Це далеко не «Алхімік», я чому з вами так довго розмовляю – я хочу, щоб ви зрозуміли, що я не проти вас, я за вас. Але вам потрібно багато й ретельно працювати…

      Микола й сам не міг збагнути, чому черговий редактор чергового видання так довго з ним розмовляє. Куди поділися короткі повідомлення: «Дякуємо за вашу увагу до нашого видавництва, але, на жаль, ми не зацікавлені у вашому творі». Чому цей товстун майже п’ятнадцять хвилин каламутить повітря подихом гастриту, чому не доручив секретарці відшити чергового писаку-посередність електронним листом?

      – Ви знову кудись відволіклися, – пробубнів товстун.

      – Я тут, – відповів


Скачать книгу