Гроші, Куба і література. Олег Галетка
Читать онлайн книгу.
Ну, будь ласка, для улюбленої сестрички. Катя їде відпочивати, і я хочу з нею!
– Так вам штуки у Криму з головою вистачить, хоча ні, твоя Катька так жере, що й трьох буде замало, – Дмитро знову реготав у трубку.
Мері віднесла телефон подалі від вуха й перекривила брата. Катерина, яка спостерігала за розмовою подруги, тільки покивала головою.
– Митю, Митюшо, не будь букою!
– Так, Машко, по-перше, не називай мене Митюшою, а, по-друге, грошей немає!
– Бачиш, який ти, як на тьолок спускати за тиждень по п’ять косарів, так можеш, а як сестричку на море відправити, так жаба давить!
У трубці почулося сопіння.
– Дмитрику, ну дай грошей, і я до кінця року нічого в тебе не проситиму.
Сопіння затихло, пропозиція була занадто приваблива. Зараз липень! Майже півроку тиші й спокою. Ризик обману, звичайно, великий, але ризикнути можна! Ці думки пронеслися в голові Дмитра.
– П’ять штук? – запитав він.
– Усього п’ять!
– І до кінця року я про тебе не почую?
– Ну що це – не почуєш? Я ж сестра твоя. Просити грошей більше не буду!
Чоловік знову засопів. П’ять штук! Гроші, у принципі, невеликі, але якщо пообіцяє, а через тиждень знову подзвонить? А якщо ні?
– Добре, – здався брат. – Завтра в «Гранаті» пообідаємо, гроші там віддам, тільки Катьку не бери, а то жере багато.
– Це не обіцяю! – Мері хіхікнула й швидко натиснула відбій.
– Ха-ха! – дівчина заплескала в долоні. – Гроші наші, ура!
– А цього вистачить? – насупилася Катерина.
– Нехай переліт туди-назад півтори, нас двоє, залишається дві штуки, а я в Інтернеті дивилася, там із такими бабками рік жити можна.
– А ми хіба не назавжди туди летимо?
– Навіщо назавжди? Позагоряємо, бананів поїмо, коксу понюхаємо вдосталь і додому до борщу з пампушками.
– А як же Вадим, його Суспільство?
Мері уважно подивилася на подругу, та виглядала абсолютно серйозною.
– А ти що, реально бажаєш там залишитися?
– Звичайно, я думала, й ти залишишся! Адже це нове життя, це новий світ, ми дамо життя зовсім іншому поколінню…
– О-о-о, – Мері замахала руками. – Ти в це віриш?
– А навіщо ти з ним тоді?
– Ну, той товстий на мене запав, і хлопець при грошах. Розуму він невеликого, тому можна подоїти його трішки. Та й разом веселіше на Кубу злітати. Може, навіть поживу з вами, спробую.
Катя знову зосередилася на каталозі.
– Катюхо, ти чого?
– Я думала, ти з нами.
– Я з вами, але мені треба трохи більше часу. Я повинна точно знати, що і як!
– Вадим розповість, він знає, – пожвавішала подруга, очі загорілися.
– Добре, завтра візьмемо гроші й ще раз із ним поговоримо.
Катя закивала головою, обличчя світилося радістю.
З того дня він не написав жодного слова. Немов маленькі чоловічки, які до того постачали ідеї, образилися й пішли. Так, він продешевив, він розміняв їхню працю на пригорщу мідяків, і вони образилися.