ЛСД. Ліцей слухняних дружин. Ірен Роздобудько
Читать онлайн книгу.
(готувати живильні природні косметичні засоби і користуватися ними – це теж входило до наших обов’язкових знань).
У всіх мимоволі уповільнились рухи – так хотілося почути відповідь Озу.
– Так, звісно, сімнадцять, – відповіла та.
– А… – почала було Мія.
Але Іта випередила її:
– А скільки ж їх має бути? – і, приклавши палець до вуст, кивнула на двері.
Був вечір – десять хвилин до відбою. Якраз той час, коли пані Чергова Вихователька робить три останні проходи коридором і може – на вибір – припасти вухом до будь-яких дверей.
Зависла неприємна, тривожна пауза. Неприємна не тому, що нас можуть підслухати – ні, до цього ми звикли! – а тому, що ми знову відчули присутність у нашому безтурботному існуванні тієї тріщини, котру дала звістка про смерть Тур. Звістка, яку ми не могли ані спростувати, ані підтвердити. Про яку намагалися забути і… не могли.
– Дійсно! – голосно сказала Ліл. – Скільки ж їх має бути?! За зиму і весну з ліцею роз’їхалось сімнадцять дівчат! То й дисків надіслано сімнадцять!
Ми замовкли. Старанно запрацювали спонжами, витираючи маски.
О дев’ятій світло автоматично вимкнулось.
Ми більше не зронили ані пари з вуст.
…Відеосюжетів дійсно було сімнадцять!
Вранці, після сніданку, нас вишикували і повели до відеосалону.
Я страшенно люблю бувати тут! У ньому затишна атмосфера, високі шкіряні крісла з м’якою рожевою оббивкою.
Кіно нам показують два рази на місяць. І це не абиякі американські «стрілялки»! Пані Директорка особисто обирає для нас найкращі раритетні фільми.
Деякі з них ще чорно-білі, вишукані, надзвичайні, фільми минулого сторіччя, зроблені на віки. У них, за словами пані Директорки, все те, що нам потрібне для життя.
«Дівчата», «Волга-Волга», «Велике життя», «Цирк», «Свинарка і пастух»…
Які обличчя! Які натхненні очі! Які пісні! Яка любов!
У всіх часом очі на мокрому місці, адже тепер всі ці красиві стосунки і пісні – в минулому.
Так от.
Дисків було рівно сімнадцять!
Перед переглядом пані Директорка урочисто побажала нам гарного перегляду, з приємною і загадковою посмішкою натякнула, що ми – всі чотири секстети одинадцятикласниць – скоро і самі будемо фігурувати в подібних стрічках. А всі інші так само заздритимуть нам.
Від цих слів всі весело засміялися, поглядаючи на наш ряд. Ми зашарілися, щоки деяких – маю на увазі Рів і ще пару-трійко дівчат з інших секстетів – так і спалахнули вогнем. Клацнули вимикачі. Зал потонув у м’якій напівтемряві.
Почалися сюжети «домашнього відео». Ми завжди поглинали їх, мов тістечка!
Перший диск.
Титри, в червоному, старанно вимальованому сердечку: «Вітання з раю».
Музика – вальс Штрауса.
Перший кадр (ми заплескали в долоні, пізнаючи знайоме обличчя!): Ноа, що виходить з моря! Чоловік огортає її махровим рушником, Ноа сміється, махає в камеру рукою (нам, нам махає!).
Другий кадр: Ноа дістає з духовки