Право на вбивство. Ксенія Циганчук
Читать онлайн книгу.
мовчанки врешті поцікавилася, чим вона може бути корисною.
– Ви знайомі з вашим сусідом? – махнув головою в бік квартири Павелківа.
Єгор не без задоволення вдихав аромат смаженого м’яса, що відчувся з новою силою, коли йому відчинили двері. Подумки він вже не раз подякував собі, що встигнув повечеряти. Навіть ситим Єгор би не відмовився скуштувати шматочок. Рот його наповнився зрадливою слиною.
– Не дуже, чесно кажучи, – тихим голосом промовила дівчина.
– Та ви не хвилюйтеся, я вас не з’їм, – спробував усміхнутися Скляр, проте вийшло в нього це якось криво.
Він навіть захвилювався, чи, бува, не налякав дівчину ще більше своєю мармизою. На диво, та усміхнулася й навіть випрямила спину.
«Цікаво, скільки їй років і коли вона його народила?» – Єгор кинув погляд на кучеряве маля, що з цікавістю роздивлялося гостя, всунувши пальця до рота. Слідчий вкляк, коли помітив, що той йому усміхається. За все своє життя він не пам’ятав, щоб йому коли-небудь усміхалися малі діти.
– Ми з ним не були знайомі, – продовжувала тим часом молода матуся. – Ми тільки недавно сюди переїхали. Я тут майже нікого не знаю.
– Гм… ясно, – зітхнув Єгор. – А скажіть, жив він сам? Не в курсі? – вирішив про всяк випадок уточнити.
Офіційні дані не завжди збігаються з фактами.
– Думаю, так. Ніколи не бачила, щоб сюди ще хтось крім нього заходив.
– Що, навіть друзі чи дівчина не приходили?
Жінка стенула плечима.
– Дівчини точно не бачила. Друзі до нього інколи приходили, не часто.
Хлопак нетерпляче шарпнув матір за руку й сказав щось нерозбірливе. Жінка нахилилася, і син тепер прошепотів щось на вухо.
– Тільки недовго, – вголос промовила жінка, і хлопця мов вітром здуло.
– То він так мультики на планшеті біжить дивитися, – пояснила вона.
Єгор усміхнувся задля ввічливості (діти його завжди мало цікавили) й поставив наступне запитання:
– Можливо, ви чули сварки з цієї квартири?
Жінка ненадовго замислилася, відтак заперечно похитала головою.
– Ні, ніколи не чула. Не пригадую, – стенула плечима.
– А давно ви тут проживаєте?
З однієї з кімнат донеслися дивні незрозумілі голоси, Єгорові знадобився певний час, щоб збагнути, що він чує персонажів якогось мультфільму.
– Два місяці мине за тиждень. А що трапилося?
– Та ні, нічого, все гаразд, – збрехав.
Дівчина подивилася на нього з підозрою – не повірила.
«Єгоре, все одно вона завтра дізнається».
– А хто з сусідів його добре знає? З ким, можливо, він спілкується?
– На жаль, я не знаю, – знизала плечима.
«Переконаний, вона вважає, що її сусід щось накоїв. Люди завжди найперше думають погано про інших і лише потім, що з цією людиною могло трапитися щось лихе».
Скляр завершив розмову, ввічливо подякувавши. Двері перед ним зачинилися, і Єгор знову залишився сам. Аромат відбивних досі дражнив ніс.
«Певно,