Право на вбивство. Ксенія Циганчук
Читать онлайн книгу.
щоб зрозуміти, коли буде вільний, – на дванадцяту тридцять. Міськвідділ на Пушкіна. Знаєте, де це?
У телефоні запанувала мовчанка. Дівчина намагалася «переварити» інформацію.
– Ви мене зрозуміли? – безцеремонно продовжив Скляр.
У нього катастрофічно бракувало часу будь з ким панькатися.
– На дванадцяту тридцять прийти до вас у міськвідділ, – захриплим від сну голосом мовила дівчина.
– Тут вказано, ваш мобільний викрали. Ви зараз з якого балакаєте?
– Мені брат дав свій старий.
– Чудово. Отже, зателефонуйте мені на цей номер, я спущуся за вами.
– Ви щось знай…
Та Скляр не дослухав – він швидко торкнувся на мобільному червоного зображення слухавки, відтак відразу перетелефонував таксистові й безапеляційно наказав прийти на той самий час. А вже за кілька хвилин зосередився на наступній справі. Подумки визначив для себе, що справу Лариси Курилович довірить Кир’яху або Войтюку.
До десятої він передивився більшість справ, розставивши для себе пріоритети. Два розбої, три грабежі й одне побутове вбивство розподілить між оперативниками. Особисто він займеться вбивством невідомого, якого знайшли сьогодні вранці.
«Скидається на те, що справа має бути вартісна. Принаймні цікавіша за всі ті, що маю наразі».
Рівне. Понеділок, 16 березня 2020 року. 15:07
Широкоплечий брюнет акуратно припаркувався в тихому безлюдному провулку. Знервовано роздивився навколо. Раніше йому здавалося гарною ідеєю домовитися про зустріч саме тут: менше свідків. Тепер засумнівався. Людей тут хоч і мало, та вони все ж є.
І саме через брак натовпу його машина тут, як на долоні.
А ще, отой злиденний продуктовий магазинчик, перед входом до якого троє вже п’яненьких чоловіків розпивають дешеве пиво. Хоч вони й продовжували затято щось обговорювати, та авто точно помітили.
Ба більше, зовсім скоро прийде вона – як завжди, розкішна й, як завжди, привертатиме увагу самою лише своєю зовніш- ністю.
Хтось обов’язково запам’ятає, що вона сідала в синій Ford. Звісно, номер машини навряд хтось навмисне запам’ятовуватиме, але марки, кольору та моделі машини цілком може виявитися достатньо.
Погляд його впав на своє відображення в дзеркалі заднього огляду: синці під почервонілими очима й бліде обличчя.
«Необхідно сходити в солярій», – подумав.
Чоловік роззирнувся, все більше нервуючи й переймаючись, коли ж нарешті з’явиться дівчина. Знаючи, що пунктуальність їй не притаманна, він навмисне запізнився – але марно. Її й досі немає.
А раптом не прийде?
Йому вартувало чималих зусиль переконати її зустрітися саме тут. Мовляв, якщо під’їжджати під саме місце роботи, можна витратити чимало часу в заторі (у цій частині міста й справді забагато автівок). Тож швидше буде, якщо вона сама пройдеться до сусіднього провулку (не більше п’яти хвилин).
Вона думає, що вони поїдуть за місто – відвідати новий