Лора. Історія одного божевілля. Дарина Гнатко
Читать онлайн книгу.
на сильну та надійну руку брата. Зодягнена в чорну сукню з високим комірцем з міцного шовку, в чорній мереживній мантилії, що ховала рудаве волосся, заплетене в косу й оповите довкола голови, – Лора була в ту мить дуже гарною. Й хоча була огорнута смутком, а все не мала в собі сліз за батьком.
Сара чекала у вітальні.
Гарна й у чорного кольору одяганні, вона сиділа на низькому диванчику й досить-таки безсумно посміхалася високому темноволосому чоловіку, котрий стояв біля вікна. За інших обставин Лора, можливо, більш зацікавилася б цим напівфранцузом з українським корінням, але зараз… Кинула лиш короткий, неуважний погляд у бік вікна, на високу постать, що застиглася нерухомо, й сонячне світло, падаючи крізь скло, ховало в тінь його лице… Сара ж повільно й навіть велично звелася на ноги, певне, що малюючись перед нареченим-іноземцем, заплакала й кинулася обіймати Лору.
– Лоро, рідненька, яке горе! Яке ж велике горе! – шепотіла вона голосно, розпачливо схлипуючи, й Лора відчувала, що починає наче задихатися від різкуватого терпкого парфуму кузини, й так гостро бажала відштовхнути ту від себе. Але того не знадобилося – Сара теж не була налаштована на тривалі, нікому не потрібні обійми й за коротку хвилину сама відхилилася від Лори й поглянула на чоловіка. – Лорочко, рідненька, дозволь познайомити тебе з моїм нареченим – паном Морісом Олександром де Вараном, котрий наполягається на тім, аби називали його виключно Олександром. Я ж сама кличу його Алексом. – Вона простягнула руки до нареченого. – Любий, іди сюди й познайомся з моєю кузиною.
Від меду, котрим наче сотувався солодкий голос Сари, Лору починало нудити, але вона намагалася все ж того не виказати й обернулася до чоловіка, котрий стояв уже зовсім поряд… Спокійний, уважний погляд сірих очей торкнувся очей темно-синіх Лори, й вона відчула слабке, ледь помітне тріпотіння свого жіночого тіла від дотику того поглядами, й дрож та посилилася дивним чином у ту мить, як він простягнув до неї велику сильну долоню.
– Мадемуазель Лоро… Дуже приємно.
Голос його був глибоким та гарним, і Лора, на якийсь час забувшись, проти свого бажання задивилася на нього… Наречений Сари, цей напівфранцуз, мав безперечно привабливу чоловічу зовнішність – округле лице з широкими вилицями, гарного малюнку рот з вольовими вустами, прямий ніс з чіткими крилами ніздрів та очі… гарні сірі очі, уважний погляд котрих продовжував викликати в Лорі той незрозумілий дрож. І тому тремтіла її власна рука певне, коли простягнула вона її, аби торкнутися сильної руки нареченого Сари.
– Навзаєм.
Сірі очі продовжували уважно вивчати її лице.
– Прийміть мої співчуття у зв’язку зі смертю вашого батька.
– Дякую.
Він усе продовжував тримати у своїй руці маленьку долоньку Лори, й той дотик… Лора відчувала, наскільки він є приємним, і чомусь несподівано перестрашилася тої приємності. Вона була їй геть не потрібною, бо ж перед нею стояв наречений кузини. Й вона забрала в нього руку, висмикнула її, можливо занадто різко та поспішливо,