Лора. Історія одного божевілля. Дарина Гнатко
Читать онлайн книгу.
на доньку, й хоча зараз для того була геть непідходяща хвилина, все ж замилувалася цим рідним створінням. Хай там що, а вона ж таки подарувала Владиславу неймовірну дитину. Життя Лори зароджувалося ще тоді, коли вони з Владиславом так кохали одне одного, коли він ще не охолонувся до дружини, котру відібрав у поліцмейстера Бурка, й Лорочку сміливо можна було назвати дитям кохання. Вона взяла щось від обох батьків і перевершила вроду самої Тетяни, до двадцяти своїх років перетворившись на неймовірну красуню з темно-синіми очима, рудавим волоссям, блідою шкірою личка, кожна риса якого вражала своєю довершеністю й мановила вражаючою красою… Й Владислав любив, неймовірно сильно любив свою єдину доньку – недарма ж він ще від її народження цілував їй ніжки й шепотів так пронизливо-ніжно:
– Моя найкоханіша…
Тетяна раптом дотямила, що єдиною людиною, котра й могла втримати Владислава в родині, – була вона…
Лора!
Й з болем благально поглянула на доньку.
– Твій батько нас кидає, Лорочко.
Лора сіпнулася всім своїм струнким тілом, погляд її неперевершених синіх очей полинувся до Войтовича.
– Татку…
Владислав важко зітхнув.
– Люба, я маю це зробити…
Темно-сині очі Лори палахнулися вогнем.
– Це заради неї, так? Заради безсоромної Матвієвої ви кидаєте маму, кидаєте нас заради тієї жінки…
– Люба, я кохаю Марину…
– Я зненавиджу вас, коли ви підете від мами до тієї жінки!
Мить – і Лора – в одній лиш білій нічній сорочці, поцяткованій мереживним шиттям, з довгим волоссям кольору полум’я, що спадалося їй на плечі та спину, – обернулася й кинулася геть із материнської опочивальні, й тільки відлуння її останніх слів повислося в повітрі.
Владислав рвонувся слідкома за донькою.
– Лорочко!
Тетяна полишилася у своїй кімнаті одна. З хвилину чи, може, й того більш вона стояла непорушно, виструнчавшись у незрозумілій напрузі, а потім враз обм’яклася, в одну мить мов облишила її та непорозуміла сила, котра примусила постатися супроти Владислава й так зухвало кинути йому в лице те, що вона не дасть йому розлучення. Тетяна втомлено зітхнула, опустилася на стільчик біля великого дзеркала й обхопила свою неприбрану голову обома руками.
Вона знала, що ніякі її зухвалі слова не допоможуть.
Владислав усе одно доскочить свого й розлучиться з нею.
Одна надія тепер лиш на Лорочку.
Й Лора врятувала їхню родину.
Тетяна не відала того, як саме донька спромоглася вмовити Владислава, можливо, перестрашився того, що донька й справді його зненавидить, коли він покине матір заради тої Матвієвої. Тетяна, котра так і полишилася сидіти перед дзеркалом, навіть не повірилася до кінця в почуте, коли Владислав повернувся через годину й промовив досить безбарвним голосом:
– Можете заспокоїтися. Розлучатися ми не будемо.
Тетяна звела на нього недовірливий погляд.
– Ви…
– Я передумав. І зробив