Лора. Історія одного божевілля. Дарина Гнатко
Читать онлайн книгу.
Владислава єдиним спадкоємцем Романа Войтовича, а мати Сари через рік після смерті мужа вийшла заміж за чоловіка з заможної купецької родини, і єдина її донька Сара зростала в розкошах, отримавши й від покійного батька досить-таки пристойний спадок родини Войтовичів. І те, що фабрика та завод відійшли до Владислава Романовича, видавалося, нікого й не турбувало. Але то лиш так видавалося… Для Лори, котра ніколи не була особливо близькою з кузиною, було вкрай неприємно раптом дізнатися, що весь цей час Сара вважала себе ображеною у спадщині, обділеною образливо й нечесно. Ось тільки за життя свого дядька Владислава вона про це чомусь змовчувала, вдавала приязну та люблячу небогу, яка завжди лащилася до Войтовича й вартувало було лиш її стрункій постаті з’явитися у їхньому будинку, як вона кидалася на шию до дядька з голосним вереском:
– Дядечку, любчику!
Лора ж кузину не полюбляла з дитинства.
Й нелюбов та була цілком взаємною.
Кузини Войтович, дві онуки впливового й заможного фабриканта Романа Войтовича, котрі народилися жінками, на превеликий жаль діда, ніколи не мали між собою близькості. Спокійна й витримана Лора уникала буявої й яскравої Сарочки, мати котрої мала в собі єврейську кров. Темноволоса й кароока, одного віку з Лорою, Сара, якось уже надто рано розквітнувши, вже почала кокетувати з мужчинами. Лора знала, що тітка Розалія не надто схвалювала ті пустощі доньки з представниками протилежної статі, та Сара матері геть не слухалася, як і досить м’якого норовом вітчима.
В шістнадцять років вона втрапила в гучну перемовину.
Тоді Сара, ще така юна, але безперечно чарівна, зі звабливим соковитим тілом уже не дівчини, а жінки, та хитрою, лукавенькою усмішкою справжньої спокусниці, ледь не зруйнувала родину поважного судді Матвія Вакульського. Суддя той мав тридцять сім років віку, мужню постать, вродливе лице з оксамитовими карими очима та вабливою усмішкою… але на додачу він мав не надто привабливу дружину з заможних дворянок, котра й заробила його досить впливовим та заможним, а також цілий вивідок маленьких Вакульських, котрих пані-дружина справно дарувала йому чи не кожен рік їхнього подружнього життя. Але юну Сару те не зупинило – познайомилася з Вакульським на одному з приймань у знайомих і наче розуму полишилася від чи то кохання такого вже сильного, чи вже пристрасті, яка була почуттям не менш сильним від кохання і часом могла заволодіти людиною настільки потужно, що людина робилася непідвладною вже самій собі, а перетворювалася на раба тої пристрасті, геть нею засліплена.
Саме такою засліпленою заробилася й Сара.
Видавалося, що вона геть утратила розум. Усе те приймання тільки з одним Вакульським і танцювалася, й у перервах між танцями вони про щось весело перемовлялися, й Сара геть не звертала уваги на те, що порушує всі правила пристойності, весь час збуваючи час з чужим і одруженим чоловіком наодинці, кокетуючи з ним так відверто… Пані Вакульської в той вечір поряд не спостерігалося – вона вчергове перебувалася в надії й на очі людські з забобонних міркувань намагалася менш потраплятися. Під кінець приймання Сара