Біль і гнів. Книга 2. Чорний ворон. Син капітана. Анатолій Дімаров
Читать онлайн книгу.
В знак любові й поваги до фатерлянду гера офіцера…
Налив повен келих жовтої рідини, підсунув до гостя.
Фрау Ольга? Гайдук думає, що з фрау Ольги досить. Жінка, як-не-як…
– А я хочу випити! – вередливо сказала Олька, і на обличчі її виник вираз отієї відчайдушності, яка аж кричить: мені тепер все одно.
Гайдук пильно глянув на Ольку, але не став заперечувати. Що ж, коли фрау хоче… Ми, як справжні лицарі, повинні скорятися дамам. Чи не так, гер офіцер? Налив і їй – уже не самогонки чи шнапсу – вина. П’яна Олька була йому непотрібна: мав іще розмову до неї. Пізніше.
Так за що ж вони вип’ють? Вони вип’ють за великий німецький народ і обожнюваного ним фюрера.
– Хайль Гітлер!
Офіцерик підхопився, мов на пружині, півником вигукнув: «Хайль!» І вихилив весь келих до дна.
Його одразу ж і зварило. Очі взялися каламуттю, старанно прилизана чуприна обвисла на лобі. Хотів поставити келих на стіл і промахнувся: брязнуло скло, келих розлетівся на друзки.
– Де п’ють, там і б’ють! – зовсім уже розвеселився Гайдук. – Гер офіцер не може втриматися на стільці?.. Гер офіцер хоче на свіже повітря, додому!.. Ну що ж, не будемо затримувати високого гостя…
– Кашкета геру офіцерові!
Нап’яв на нього кашкета, вивів попідруки з будинку. П’яний у дим офіцерик навалювався важко на нього, чіплявся ногами за землю.
– От сюди… сюди… Так… Так…
Одвів подалі од свого двору, притулив до паркану. Кашкет одразу ж звалився, але Гайдук і не подумав його підбирати!
– Ауфвідерзеєн, гер офіцер! Приходьте іще, будемо раді!
Але той уже, мабуть, нічого не чув: ганчіркою висів на парканові.
«Отак, женишок! – вишкірив зуби Гайдук. – Довго ж ти пам’ятатимеш ці відвідини!»
Веселий повергався до хати. Голова була ясною і свіжою, хоч і випив щойно повен келих шнапсу: в далекій тій школі навчився Гайдук пити і не п’яніти.
«Тепер з фрау Ольгою… Фрау!..»
Олька все ще сиділа за столом. Відкинулася на спинку стільця, не зводила очей з келиха, що тримала у правій руці. Хилила його то вправо, то вліво, й недопите вино рубіновим язичком лизало кришталеву стінку посудини. Вона вся була поглинута тим спогляданням – навіть не оглянулася, коли Гайдук важко зайшов до кімнати.
Він же сів прямо до столу, став жадібно їсти: з сніданку крихти в роті не мав. Рвав шматки м’яса, спльовував на тарілку дрібні кісточки.
– Я нікуди звідси не поїду! – раптом сказала Олька: обличчя її стало вперте і зле.
Гайдук одклав обгризену кістку, пошукав очима, що б з’їсти іще. Побачив холодець, потягнув до себе тарілку.
– Принеси хрін!
Олька неохоче звелася, хитаючи налитими стегнами, вийшла на кухню.
– Я нікуди не поїду! – повторила згодом вона. – Їдь сам, а мене не чіпай!
Гайдук мовчки доїв холодець. Нічого, окрім їжі, його, здається, зараз не цікавило.
Потім запалив сигарету. Похитуючись