Добрий Бог. Оповідання. Валер’ян Підмогильний
Читать онлайн книгу.
що я її кинув? Може, вона шукала забуття й покликала до себе першого-ліпшого, аби заспокоїтись? Може, вона теж близько до самозгуби.
Це, мабуть, так… так. Я винен, я! Що ж це я наробив? Вона не пускала, щоб я не побачив, щоб не подумав чого поганого. А я, паскудник, подумав, що вона зрадила! Наробив бешкету, ославив себе й її. Яка вона нещасна!»
Сльози підступили до очей і стиснули горлянку. Віктор кинув каву й пішов до дверей.
– Товаришу, а гроші?
– А!
Віктор посміхнувся й розплатився. Котра година? Перша?
«Швидше додому, напишу листа Кусі, буду благати вибачення й прощення, але все одно не жити, бо поклявся іменем Бога. Яка страшна клятьба! “Не кляніться ні небом, ні землею, хай буде ваше слово: – так-так, ні-ні”. Знаю, господи, я грішний, але ти простиш мені по доброті своїй. Невже я душу свою загубив? Господи, Боже мій, порятуй мене!»
Вікторові захотілось плакати й молитись.
«Хай вдома. Невже це правда, що я винний, а не вона? Я перший образив її, покинув… Ні, ні! Це не оправдання – з горя закликати до себе мужчину. Може, то її коханець? У, прокляті! Треба було вбити, як собаку. Як важко!»
Голова горіла, а руки й ноги були холодні, як лід. Нервове тремтіння пробігло по тілу, неприємне й колюче. Мороз дужчав і залазив під пальто. Віктора почало трохи нудити. Він нахилився, взяв грудку снігу й почав жувати. Трохи одійшло. Він подивився навкруги.
– Прощай, життя, – промовив він.
Але це вийшло неприродно і неправдиво. З чим тут прощатись? Віктор плюнув і пішов далі.
«Сніг є виглядозміна води, – думав він. – Вода в свою чергу є сполучення кисню й водню й формула її Н2O. Кожне тіло… Куся!»
Він майже вигукнув це слово.
Куся! Навіщо ж так зробилось? Образила й зрадила… Я мушу померти. А як кохав, кохав…
Віктор підійшов до паркану, схилився й заридав. Сльози текли струмками й почуття плачу було заспокоюючим. Він потер очі снігом і пішов далі.
Вдома Віктор почув себе надзвичайно втомленим. Запаливши електрику, він почав був писати листа до батьків і до Кусі, але втома зовсім придушила його. Очі самі собою заплющувались, голова хилилась на стіл, занадто приємно було сидіти не ворушачись. Тоді він постановив написати листи й застрелитись завтра.
Ліг зразу ж на постіль, бо втома не давала й Богу помолитись, і трохи погадав про те, як здивуються батьки, коли завтра побачать його з простреленою головою, як будуть плакати й правити панахиду. Але втома не дозволила йому довго думати, і він заснув міцно й спокійно.
Вранці Віктора розбудила мати, бо він дуже допізна заспався. Він швиденько вбрався і, вбираючись, думав, як перебути майбутній день. Потім одразу згадав, що треба застрелитись, згадав Кусю, згадав свою клятьбу. Всі ці спогади неприємно вразили його, і він захвилювався.
«Нап’юсь чаю, тоді…» – думав він.
Чай здався йому дуже смачним. Немов Віктор ніколи не пив такого. Навіть спитав матір, чи це той самий чай, що вони завше п’ють? Виявилось, що той самий.
Після чаю Віктор замкнувся в своїй