Село не люди. Люко Дашвар
Читать онлайн книгу.
натовчуть!
– Щось я у Шанівці нормальних хлопців не бачила, – уїдливо встряла Галка.
– Це у вашій Килимівці – жодного джентльмена, – огризнулася Людка.
– Ця дурнувата знову на своїх романах зациклилася, – махнула рукою Наталя. – Ну, все. Я пішла додому. Мені батько з міста привіз касети з фільмами…
– Оце так диво! Увесь клас зібрався, а Марусі немає. От завтра припреться до школи і не повірить, що ми всі були, – сказала Катерина.
– Точно! Ні за що не повірить! – підтвердив Вадька. – Гей, дівчата! А пішли за село, у балку.
– Навіщо? – Наталя зупинилася.
– У мене пляшка є. Покайфуємо.
І всі вісім голів сьомого класу Килимівської школи знялися з місця та за мить зникли в кінці вулиці.
– Самогон! – Вадька висмикнув із пакета літрову пляшку з-під ситра. – За початок навчального року!
– Дурник! Уже середина вересня, – зареготала Наталя. – А з чого пити будемо?
– А з моїх долонь!
– У тебе руки брудні…
– Дівки! Не вередуйте мені. Я у класі – єдиний мужчина. – Вадька відкрутив кришечку. – Хто перший?
За півгодини на дні пляшки бовкалося грамів сто каламутної рідини. Дівчата сміялися, хоч і не знали з чого. Вадько простісінько з пляшки вилив у рот залишки самогону, покрутив у руках кришечку, закинув у траву.
– А як не доп’ємо… Чим закриєш? – Людка поповзла по траві.
– Та вже допили. Ой! Людка, а в тебе щось видно.
Людка обернулася. Сіла на траві. Спідницю потягнула, та аж тріснула.
– Що ти брешеш! Я в трусах! І не заглядай, куди не треба!
– Дівчата… У Вадьки щось у штанях стирчить… – Галка ледь язиком ворушила.
Вадька опустив голову й довго дивився на свої штани.
– Що треба, те й стирчить… Ви як хочете, а я до хати. Щось мені погано.
– Сам висмоктав більш як півпляшки і хоче, щоб йому добре було, – сказала Наталя.
Катя з Людкою вибиралися з Килимівки городами.
– Тільки б Марусю не зустріти, – твердила Катерина. – Із рота тхне, наче з Тамарчиного кіоску.
– Тільки б хлопців шанівських знову побачити, – товкла Людка. – Кать! Я ж… Ти дивись! І заколки… І спідниця нова…
– Людка, ти красива, – сказала Катя. – Мені такою ніколи не бути.
Людка глянула на русяву довгокосу подругу.
– Будеш! – винесла вирок. – Тобі не вистачає… ліфчика!
Катерина притисла руку до грудей – і сама злякалася.
– Уже треба?..
За Килимівкою дівчата сіли в траву – перевзутися.
– Людка, я так їсти хочу… Як за двох! – поскаржилася Катерина.
– Може, ти вагітна? – серйозно спитала Людка. – Я читала про одну жінку в Індії. Вона завагітніла від думок про любов. Ой, Катька! Я так боюся завагітніти! Весь час про Сергія думаю. Чуєш? У мене яйця варені є і хліб зі смальцем. Будеш?
– Буду…
Катерина геть усе з’їла.
– Люд, а про вагітність ти серйозно?..
– От прийдемо додому, я тобі дам той журнал почитати.
Людка