Сповідь. Жан-Жак Руссо
Читать онлайн книгу.
і досягти його, що не бува справжнього щастя без мудрості і що мудрість приступна людям будь-якого звання. Він набагато зменшив моє схиляння перед величчю, довівши мені, що ті, хто править іншими, не мудріші і не щасливіші за них.
Він сказав мені дещо, про що я часто потім згадував, а саме: якби люди могли читати в чужих серцях, було б більше охочих спуститися, ніж тих, хто захотів би піднестися над іншими. Ця думка, вражаюче правдива і нітрохи не перебільшена, чимало допомагала мені в моєму житті, змушуючи спокійно залишатися на своєму місці. Абат Гем дав мені перші справжні поняття про честь, яку раніше мій пихатий розум осягав лише в її крайнощах. Він дав мені зрозуміти, що суспільство не цінує високої доблесті, що, піднімаючись надто високо, часто ризикуєш упасти, що старанність і добросовісне виконання дрібних обов’язків вимагає не менших зусиль волі, ніж героїчні подвиги, і може дати більше користі для чесного і щасливого життя, і що незрівнянно краще мати постійну повагу людей, ніж зрідка викликати їхнє захоплення.
Щоб визначити обов’язки людини, нам мимоволі довелося простежити їх походження. До того ж зроблений мною крок, наслідком якого і стало моє теперішнє становище, спонукав нас до розмови про релігію. Читачі вже зрозуміли, що чесний пан Гем, принаймні значною мірою, став прообразом для мого савойського вікарія, і лише обережність змушувала його говорити з осторогою, про деякі речі висловлюючись менш відверто, ніж мій вікарій. Я дослівно переповів публіці всі його настанови, почуття та зізнання, аж до його поради мені повернутися на батьківщину. Тож не розводитимуся більше про наші розмови, зміст яких може стати відомий кожному, скажу лише: його мудрі уроки, що спершу не надто на мене подіяли, заронили в моє серце сім’я доброчесності і релігійності, яке ніколи не в’януло і лише чекало на доторк чиєїсь більш дорогої мені руки, щоб почати давати плоди.
Хоча у той час моє навернення до нової віри було не надто глибоким, я не залишався байдужим до його слів. Розмови з ним мені не надокучали, а, навпаки, привертали мене своєю ясністю, простотою і головним чином щиросердим співчуттям, яким вони були переповнені. Моя чутлива душа завжди змушувала мене привертатися до людей не стільки за добро, яке вони мені зробили, скільки за саму доброзичливість до мене; і в цьому моє чуття ніколи не обманювало мене. Тож я щиро прикипів серцем до абата Гема і став, так би мовити, його другим учнем, і це відразу дало мені користь і стало неоцінимим благом, відвернувши від схильності до пороку, до якого вабило мене неробство.
Та одного разу, коли я найменше думав про це, по мене прислали від графа де ля Рока. Я ходив до нього не раз, так і не змігши поговорити з ним, мені це набридло, і я припинив візити, вирішивши, що він забув про мене або що я справив на нього погане враження. Я помилився. Він неодноразово був свідком того, з яким задоволенням я виконував свої обов’язки біля його тітки, навіть говорив з нею на цю тему і нагадав мені про це, коли сам я вже й думати про це забув. Він добре прийняв