Сповідь. Жан-Жак Руссо
Читать онлайн книгу.
легковажно запитав мене, чому я так тремчу. Це запитання нітрохи мене не підбадьорило, а мадемуазель де Брей почервоніла по самісінькі вуха.
Тим і закінчився мій роман. Читачі помітять, що і тепер, і в історії з пані Базиль, і протягом усього мого життя любовні захоплення для мене ніколи не закінчувалися щасливо. Марно моїм улюбленим місцем став передпокій пані де Брей: я не здобувся на жоден знак уваги від її дочки. Вона входила і виходила, не дивлячись на мене, а я ледве наважувався здійняти на неї очі. Я був навіть такий дурний і незграбний, що одного разу, коли вона, проходячи повз мене, упустила рукавичку, я, замість того щоб кинутися до цієї рукавички, яку мені хотілося укрити поцілунками, не наважився зрушити з місця і дозволив підняти її товстому грубому лакеєві, якого охоче знищив би. Я остаточно занепав духом, коли помітив, що не мав щастя сподобатися пані де Брей. Вона не лише не давала мені ніяких розпоряджень, а й завжди відмовлялася від моїх послуг і, двічі помітивши мене у своєму передпокої, дуже сухо запитала, невже у мене немає ніякої справи. Довелося відмовитися від цього дорогого мені передпокою. Спочатку мені було шкода, але потім інші розваги допомогли мені забути про нього.
Втіхою у погордливості пані де Брей стала доброта її свекра, який нарешті звернув на мене увагу. Увечері після того обіду, про який я розповів, він мав зі мною півгодинну розмову і, мабуть, залишився нею задоволений, а я був просто в захваті. Цей добрий старий, хоча й не мав такого розуму, як пані де Верселлі, зате був набагато сердечніший, і в нього я досяг більшого успіху. Він велів мені піти до його сина, абата Гувона, сказавши, що я йому дуже сподобався, і його прихильність, якщо я зумію нею скористатися, стане мені у пригоді і допоможе здобути те, чого мені бракує для становища, яке мені пророчать.
На завтра вранці я полетів до пана абата. Він прийняв мене не як слугу: посадовив біля каміна і дуже ласкаво став розпитувати і незабаром переконався, що я нічого не навчився до кінця, хоча й учився багато чого. Звернувши особливу увагу на те, що я погано знаю латину, він вирішив давати мені уроки. Ми домовилися, що я приходитиму до нього кожного ранку, починаючи вже з наступного дня. Так, за дивною грою випадку, що часто траплялися в моєму житті, я опинився одночасно і вище і нижче свого справжнього звання – учнем і лакеєм в одному домі, і, будучи слугою, мав, проте, наставника, який за своїм високим походженням міг навчати лише королівських дітей.
Пан абат Гувон був молодшим сином у родині, і тому йому була призначена кар’єра єпископа і він здобув ґрунтовнішу освіту, ніж зазвичай набувають сини знатних людей. Його відрядили до Сьєнського університету, де він провчився кілька років і дістав досить сильну дозу крускантизму[32] і став у Турині майже тим самим, чим був колись у Парижі абат Данжо.[33] Огида до теології спонукала його зайнятися літературної працею, що досить поширено в Італії серед тих, хто обирає кар’єру прелата. Він знав багатьох поетів і сам писав зовсім
Данжо Луї (1643–1723) – абат, член Французької академії, автор праць з граматики.