Сповідь. Жан-Жак Руссо
Читать онлайн книгу.
потреби я міг би стати злодієм чи жебраком, але ніколи б не засмучувався через те, що дійшов до крайньої межі. Мало хто зазнав стільки страждань, як я, мало хто пролив у своєму житті стільки сліз, але жодного разу бідність чи страх перед нею не вирвали у мене ані зітхання, ані сльозинки. Попри мінливості долі, душа моя знала справжні радість і горе, які не залежать від добробуту; і я відчував себе найнещаснішим із смертних саме в той час, коли нічого необхідного не потребував.
Ледве я став перед очима пані де Варенс, як вигляд її мене заспокоїв. Я затремтів, почувши перший звук її голосу, кинувся до її ніг і в пориві щирої радості припав устами до її руки. Не знаю, чи встигла вона отримати звістку про мене, але я помітив на її обличчі мало здивування і не побачив ніякого горя. «Бідний хлопчику! – ніжно сказала вона мені. – Ось ти й повернувся. Я добре знала, що ти надто молодий для такої подорожі, і дуже рада, що вона принаймні не так погано скінчилася, як я боялася». Потім вона змусила мене розповісти мою недовгу історію, і я переповів її, нічого не приховуючи, змовчавши лише про деякі подробиці, але щодо решти не щадив себе і не намагався виправдатись.
Постало питання, куди мене помістити. Вона порадилася зі своєю покоївкою. Під час цього обговорення я затамував подих; але, почувши, що житиму в її будинку, я насилу міг стримати радість. Бачачи, як вузлик з моїми речами переносять до призначеної мені кімнати, я відчув майже те саме, що відчував Сен-Пре,[36] коли його екіпаж ставили у повітку пані де Вольмар.[37] До всього я мав приємність дізнатися, що ця ласка не буде тимчасовою, бо в ту хвилину, коли мене вважали зайнятим чимось іншим, я почув, як вона сказала: «Хай говорять, що хочуть, але якщо Провидіння знову привело його до мене, я його вже не залишу».
І ось нарешті я оселився у неї. Проте ще не тієї миті почалися найщасливіші дні мого життя; хоча моє оселення у пані де Варенс і підготувало їх. Хоча серцева чутливість, що дає нам змогу знаходити насолоду в нас самих, – дар природи, а може, й продукт організації, вона потребує певних умов, щоб розвиватися. Без таких сприятливих умов людина, чутлива від народження, нічого не відчує і помре, так і не пізнавши свого єства. Майже таким був я доти і таким, мабуть, залишився б назавжди, якби ніколи не знав пані де Варенс чи якби, навіть пізнавши її, не прожив поряд з нею так довго, що набув солодкої звички до ніжних почуттів, які вона у мене збудила. Наважуся стверджувати, що той, хто визнає лише чуттєве кохання, не пережив ще найсолодшого, що є в житті. Я знаю інше почуття, можливо, не таке бурхливе, але в тисячу разів прекрасніше. Воно іноді поєднується з коханням, але часто живе й окремо від нього. Це почуття не тільки дружба – воно пристрасніше, ніжніше, і я не уявляю, щоб його можна було відчути до істоти тієї самої статі; принаймні я був таким другом, яким рідко буває людина, але ніколи не зазнавав такого почуття до своїх друзів. Усе це неясно, але з’ясується згодом, бо по-справжньому описати почуття можна лише в його виявах.
Пані
Сен-Пре та Юлія кохають одне одного протягом багатьох років. Тут мається на увазі епізод, коли після довготривалої кругосвітньої мандрівки Сен-Пре отримав запрошення від Юлії та її чоловіка Вольмара пожити в їхньому маєтку.
Дійові особи з роману Руссо «Нова Елоїза».