Сповідь. Жан-Жак Руссо
Читать онлайн книгу.
не думайте хибно! Можливо, я в своєму коханні, що завершувалося поцілунком руки, мав більше радощів, ніж ви коли-небудь у своїх любовних походеньках.
Вентюр, який напередодні ліг спати дуже пізно, повернувся незабаром після мене. Цього разу я зустрів його з меншим задоволенням, ніж звичайно, і не став розповідати йому, як провів день. Панночки говорили про нього не надто шанобливо, і їм, здавалося, неприємно було б довідатися, що я потрапив до таких поганих рук. Це дуже зашкодило йому в моїх очах, до того ж мені було неприємне все, що відволікало мене від думок про них. Але незабаром він покликав мене до себе, щоб поговорити про моє становище. Воно було критичним. Хоча я витрачав дуже мало, мої скромні заощадження закінчувалися, і я залишався без шеляга в кишені. Від матусі не було ніяких звісток, я не знав, що мені робити, і серце моє боляче стискалося від думки про те, що друг мадемуазель Галлей невдовзі змушений буде просити милостиню.
Вентюр сказав мені, що поговорив про мене з помічником сенешаля і завтра відведе мене до нього на обід, що ця людина може допомогти мені через своїх друзів, та й узагалі це добре знайомство – людина він освічена, дуже приємна у спілкуванні, талановита і любить мистецтво. Потім, за звичкою, перемішуючи найсерйозніші речі з дурницями, він показав мені забавний куплет, надісланий із Парижа, на арію з опери Муре, що йшла у той час. Цей куплет так сподобався панові Сімонові (так звали помічника сенешаля), що він у свою чергу захотів скласти куплет у відповідь на цю саму арію; він і Вентюру запропонував написати куплет, а йому прийшла в голову божевільна думка запропонувати і мені скласти третій куплет.
Вночі, страждаючи від безсоння, я написав, як міг, свій куплет. Для першої проби пера ці вірші були цілком пристойні. Вони були кращі чи принаймні написані з більшим смаком, ніж це могло б бути напередодні, оскільки сюжетом їх були дуже ніжні почуття, до яких моє серце тепер дуже схилялося. Вранці я показав свій куплет Вентюру, він схвалив його і поклав у кишеню, не сказавши мені навіть, чи написав він свій куплет. Ми пішли на обід до пана Сімона, який прийняв нас чудово. Зав’язалася приємна розмова, та інакше не могло й бути, адже розмовляли розумні, начитані люди. Я виконував свою звичну роль: слухав і мовчав. Ні той, ні той не заводили мову про куплети, я теж не згадав про нього, і, наскільки я знаю, про мій твір ніколи так і не згадали.
Панові Сімону, мабуть, сподобалася моя манера триматися, ні про що інше під час тієї зустрічі він мати думку й не міг. Він уже бачив мене кілька разів у пані де Варенс, але не звернув на мене особливої уваги. Тож я можу вважати цей обід початком нашого знайомства, яке, хоч і не стало для мене сходинкою в досягненні тієї мети, задля якої я прийшов, згодом виявилося мені корисним в іншому, і тепер я згадую про нього із задоволенням.
Було б несправедливо нічого не сказати про його зовнішність, бо її важко собі уявити, зважаючи на його суддівське звання і репутацію розумної людини, і я не змовчу про це. Зріст помічника сенешаля