Сповідь. Жан-Жак Руссо
Читать онлайн книгу.
погані приклади. Розлючений помічник сенешаля, не маючи під рукою нічого, крім нічного горщика, вже ладний був шпурнути його в голову бідолашного селянина, як раптом увійшла доморядниця.
Повівшись з його зовнішністю так жорстоко, природа винагородила цього карлика великим розумом, який він постарався розвинути. Хоча, як кажуть, він був добрим юрисконсультом, він не любив своєї справи, а захопився літературою і досяг тут деякого успіху. Він засвоїв собі з неї головним чином блискучу форму, красу слова, що надає приємності будь-якій розмові, навіть з жінками. Він знав напам’ять усі збірки анекдотів і вмів цікаво і таємниче розповідати їх, подаючи як новину те, що трапилося років шістдесят тому. Він знав музику і непогано співав низьким чоловічим голосом, – одне слово, мав різноманітні таланти, незвичайні для юриста. Уміючи догоджати жінкам Ансі, він увійшов серед них у велику моду, і це стало для них великою забавкою. Одна дама, пані д’Епаньї, говорила, що вищою милістю для нього від жінки може бути лише дозвіл поцілувати їй коліно.
Оскільки він читав багато гарних книжок і охоче говорив про них, розмова з ним була не тільки цікава, а й повчальна. Згодом, коли я приохотився до навчання, я часто бачився з ним, і це дало мені велику користь. Я кілька разів навідував його в Шамбері, де жив у той час. Він хвалив і заохочував моє завзяття і давав мені гарні поради щодо читання, які нерідко ставали мені в пригоді. На жаль, у цьому немічному тілі жила дуже чутлива душа. Кілька років по тому з ним трапилася якась неприємна історія, яка так засмутила його, що він помер. Мені його шкода, він був, безперечно, добра людина, яка при першому знайомстві викликала сміх, а згодом ви починали любити її. Хоча його життя було мало пов’язане з моїм, я дістав од нього чимало корисних уроків і тому з почуття вдячності вважаю за можливе присвятити йому цей короткий спогад.
Як тільки я звільнився, я побіг на ту вулицю, де жила мадемуазель Галлей, тішачи себе надією, що побачу, як хтось увійде чи вийде з її будинку. Та ба! Усе даремно, перед моїми очима не пробігла навіть кішка; і за весь час, що я стояв там, будинок здавався замкнутим, неначе в ньому ніхто не жив. Вуличка була невелика й безлюдна, мене легко було помітити. Час від часу хтось входив або виходив із сусідніх будинків. Я був дуже збентежений, мені здавалося, що з мого виду легко здогадатися, чому я тут стою. Ця думка дуже мене мучила, оскільки я завжди віддавав перевагу над своїми втіхами честі і спокою тих, хто мені дорогий.
Нарешті, втомившись вдавати закоханого іспанця і не маючи гітари, я вирішив піти додому й написати мадемуазель де Ґраффенрід листа. Я волів би написати її подрузі, але не наважився: пристойність вимагала, аби я звернувся спочатку до тої, кому я був зобов’язаний знайомством з мадемуазель Галлей і з ким був ближче знайомий. Написавши листа, я відніс його до мадемуазель Жиро, як ми і домовилися з дівчатами, коли прощалися. Вони самі запропонували її як посередницю. Мадемуазель Жиро була вишивальниця і, оскільки працювала